ЧС 2018
Вибори-2019
Обличчя
Сектор
Спепроекти
Країна Укропів

Церковний план ФСБ: Коли чекати на попівські майдани

СБУ попереджає про ймовірність загострення конфлікту між конфесіями УПЦ КП і УПЦ МП

Depo.Влада
24 лютого 2018 15:35
ФОТО: depo.ua

За словами заступника голови СБУ Віктора Кононенка, "найперспективнішим, на думку представників російських спецслужб, є роздування протистояння в українському православ'ї. Саме на провокування загострення у цьому напрямку будуть спрямовуватися зусилля найближчим часом". Для цього росіяни планують використовувати наявний арсенал підконтрольних церковних і навколоцерковних організацій, а також тему патріотичних структур. Кононенко попередив: СБУ фіксує налагодження контактів в цьому напрямку і готовність російської сторони для передачі коштів на виконання подібних замовлень, зокрема, спецслужби Росії планують використовувати релігійні організації УПЦ Московського Патріархату для провокацій, метою чого є роздування конфлікту між віруючими.

Такий розвиток подій абсолютно реальний, тому що функцію, яка мала виконати держава, але не виконала, змушені брати на себе громадяни. Роблять вони це по-різному: одні просто бойкотують церкви Моспатріархії, інші блокують їх, але знайдуться і погромники. За гроші чи з патріотичних міркувань – питання другорядне, адже і ті, й інші забезпечать яскраву картинку для телеканалів.

Судячи із заяв і дій УПЦ МП, там добре готові до подібного сценарію. Більш того, він їх влаштовує. Ще трохи, і церкву Онуфрія в Москві проголосять "мученицею". Коли це станеться? Не обов'язково каталізатором буде захоплення Києво-Печерської або Почаївської Лаври, може бути навіть силове виселення так званого "Десятинного монастиря" - МАФа в історичній частині столиці, який споруджено на захопленій земельній ділянці.

Київрада нещодавно підтримала петицію про знесення цієї споруди, залишилося загнати туди екскаватори. Інша справа, що цього робити ніхто не хоче – поліції морока, бо треба брати під охорону територію, розганяти промосковських богомолів і православних "тітушок", і зрештою поліцейські будуть крайні, мер Кличко, схоже, сам симпатизує УПЦ МП, а народні депутати віддають перевагу перекладанню відповідальності на мерію. Та колись це замкнене коло розірветься і ми отримаємо масову бійку, яку покажуть по всіх світових медіа. З Москви верещатимуть про "утиски православ'я", а Захід до вже наявних претензій додасть вимогу встановити міжконфесійний мир. Переконливі для нас аргументи, що до релігії це стосунку немає, до уваги не братимуться, бо для західного світу бійки за церкви у ХХІ столітті – прояв дикунства.

Для того, щоб подібного не сталося, щоб російські спецслужби не провокували конфлікти на релігійному ґрунті, має діяти закон. Верховна Рада ще з весни минулого року не може прийняти законопроекти №4128 "Про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо зміни релігійними організаціями підпорядкованості)" і №4511 "Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана Верховною Радою країною-агресором". Проти них у травні під парламентом зібрали попівський майдан, який, утім, виявився непотрібним, бо у депутатів і без нього не знайшлося політичної волі внести ці документи до порядку денного.

У законі про реінтеграцію Донбасу нарешті Росію визнали країною-агресором, то що ж заважає зараз унормувати існування в Україні громад УПЦ МП? Відповідь на поверхні: у нас виросло кілька поколінь політиків, які піднімають свій рейтинг на боротьбі проти цієї церкви. Є й інша частина політиків, які роками піаряться на захисті УПЦ МП від тих, хто піариться на боротьбі з нею.

У довгий ящик відкладають не лише питання релігійні, але й мовні, історичні, культурні. У нас досі немає чітких критеріїв визначення наших героїв і відповідальності за заперечення їх героїчного внеску в історію. Тому на цій темі легко грати і російським спецслужбам, і різноманітним популістам всередині країни. Приміром, за ініціативи "Свободи" місцеві ради на Західній Україні одна за одною приймають рішення про підняття червоно-чорного стягу ОУН поряд із державним у певні дати. Це стало реакцією на антибандерівський закон, прийнятий у Польщі. "Свобода" скористалася нагодою, бо у нас не визначене відношення держави до бандерівського руху. Позитивне ставлення ніби саме собою розуміється, але от ситуація: поляки прийняли закон, ми висловили свою стурбованість, а, може, й варто було ініціювати на рівні держави підняття червоно-чорного прапору у визначні дати?

Багато розмов було про мовні законопроекти, які відклали в шухляду. Мовляв, навіщо зайве розбурхувати суспільство. Зараз окремі місцеві органи влади приймають рішення про українізацію всього життя у себе, навколо цього також багато піару, але якби ВР підтримала закон про державну мову, нині б взагалі не виникало жодних конфліктів ні навколо сфери обслуговування, ні навколо мовної квоти в законі про освіту. Але у нас так звані гуманітарні закони помилково відкладають на потім. Це "потім" розтягується на роки, і коли щось трапляється – за церкву побилися чи в ресторані офіціант відмовився обслуговувати українською – ми знову боремося з наслідками, а не причинами.

Більше новин політики читайте на Depo.Влада