Граблі Зеленського: В чому причина останніх факапів президента

Український президент самовпевнено крокує по граблям, які залишилися йому від Порошенка. Він так і не зрозумів, що коли ти формуєш команду зі своїх друзів, та друзів своїх друзів, то потрібно бути готовим, що і їхню роботу доведеться робити самому. Як самому доведеться навчитись, наприклад, тонко відрізняти інспіровані противниками протестні акції від масового соціального запиту. В іншому випадку Зеленський ризикує одного ранку прокинутись і зрозуміти, що його літерний поїзд на повному ходу летить у прірву.

Провали президента Зеленського стали особливо наочними після візиту до США і зустрічі з Трампом, після якої американський лідер особисто і вся американська преса дозволяють собі дуже неприємні випади і в бік Зеленського, і в бік нашої країни.

Мало хто з критиків Зеленського вже тут, в Україні, не кинув камінь в президента і його команду. Голосніше всього чути тезу: "Я так і знав!" 

Кадрова філософія Зеленського

Але ми ризикнемо припустити, що справа тут не стільки в тому, що він призначає на ключові посади своїх друзів, які будуть слухняними і передбачуваними. Проблема в тому, що, призначивши їх, він довіряється їм і залишає у безконтрольності. Уявляючи собі, що вони впораються зі своїм обсягом повноважень, не зрадять і не зкорумпуються. Навіть можемо запідозрити президента, що він чистосердно розраховує на порядність цих людей.

Відомо, що ступінь порядності окремого індивіда, який опиняється у кріслі чиновника, вимірюється рівнем спокуси на яку рано чи пізно поведеться навіть найчесніший управлінець. І цією спокусою можуть бути не тільки жага до збагачення, а й банальна лінь або вроджене самодурство, які перетворюють потенційно ефективного реформатора на зашкарублого чинушу. І такі приклади зірковох хвороби ми бачимо вже навіть у новоствореному кабміні.

Президент має пам'ятати, що рівень корупції визначає не ефемерна порядність призначенців, які неодмінно рано чи пізно скурвлюються, а стійкість системи до схильності окремих суб'єктів управління піддатись спокусі. Це як система "захисту від дурня", яку обов'язково передбачають інженери, коли створюють якісь складні механізми. В політиці і державному управлінні це є система стримувань і противаг, яка забезпечується, з одного боку, нормами закону та політичною традицією, а з іншого - волею керівника держави.

В Україні ж кожен новий гарант, прийшовши до влади, оголошує про "унікальну команду, яка не крастиме", він автоматично прирікає себе на майбутню ганьбу ватажка злодіїв і корупціонерів. Саме тому, що покладається на "порядних хлопців", а не переймається створенням належної системи запобігання проявам слабкості і користолюбства. Для всіх, хто мавє уявлення про функціонування державного організму очевидно, що з корупцією боротись марно. корупцію можна лише упередити, створюючи умови, коли вона стає неможливою.

Свої на всі 100

Варто врахувати, що по президенту б'є не тільки можлива злодійкуватість, але й неефективність новопризначених управлінців. І коли призначена людина провалює якийсь фронт - його роботу доводиться виконувати тому, хто це призначення зробив.

Так, коли Зеленський призначає своїх друзів Баканова і Бухарєва керівниками СБУ і думає, що цим він закрив питання національної безпеки і може зайнятись більш важливими справами - то має бути готовим, що ці друзі займатимуться будь-чим, але тільки не національною безпекою і убереженням самого Зеленського від внутрішньо-політичних траблів. А рано чи пізно зганьбляться самі і зганьблять свого патрона.

Аналогічно, призначаючи "100-процентно свого" Рябошапку Генеральним прокурором Зеленському слід бути готовим власноруч займатись переслідуванням справжніх злочинців. А Рябошапці лишити місію задоволення його власних амбіцій з будування картонних макетів правосуддя - як будував свою паперову ідеальну тюрму начальник Твардієвич з легендарного польського фільма "Ва-банк".

І як тут забути академічний приклад "милого друга" Порошенка заступника секретаря РНБО Гладковського-Свинарчука, який по суті став останнім гвіздком у віко політичної труни експрезидента?

Але приклади нинішніх керівників СБУ і ГПУ, а разом з ними і всього складу уряду, - справа гіпотетичного майбутнього. Повернімось до того, що Зеленському вже зараз доводиться вигрібати зі скандалів, як у випадку з тим же Трампом, коли банальна недбалість членів команди перетворила українського голову держави на всесвітнє посміховисько.

Тепла ванна Зеленського

У випадку з Америкою радникам президента, здається, вдалося переконати його, що він перебуває на вістрі успіху, що Трамп від лестощів попливе, відкладе свої нагальні справи і почне допомагати своєму "прекрасному" колезі з України виріщувати його проблеми з Путіним. Але результат став уроком, що, зайве спрощення завдань і недооцінка загроз - шлях до катастрофи

Власне, аналогічну поверхневість демонструє і парламент, який отримав свій вотум довіри від Зеленського і втілює його у штампування законів, які задньою лівою написали десь у BRDO відпрацьовуючи черговий грант. І коли кожен з депутатів натискає зелену кнопку за закон, що явно дискримінує українських підприємців, він водночас уникає особистої відповідальності, ховаючись за спину відповідальності колективної або особистої відповідальності президента.

Така поверхневість є характерною і для новоствореного уряду Олексія Гончарука. При всіх принадах молодості і "європейського досвіду", уявлення Гончарука про реальну економіку поки що досить аморфні. Що вони є настільки ж суперечливими і недосконалими, як і ті законопроекти, які під керівництвом Гончарука напрацював вже згадуваний BRDO. Може, звісно, Гончарук і навчиться. А може - й ні. Як би не було, але цей ризик цей знову ж таки лягає на Зеленського.

Зазвичай президенти люблять оточувати себе людьми, які ллють єлей в їхні вуха і створюють теплу ванну відірваності від реальності. Здається Зеленський навіть удосконалив таку систему: він оточує себе навіть не тими, хто бреше аби монарша особа не нервувала, а тими, хто видає удаване за дійсне через недостатній рівень обізнаності та особистої відповідальності.

Саме така кадрова філософія може зіграти з Зеленським злий жарт і під час вироблення стратегії щодо акцій проти капітуляції. Він цілком може піддатись запевненням і навіюванням оточення, що протести проти "штайнмайєра" - проплачені акції його політичних суперників, які не мають під собою справжнього соціального нерву. Він вже це практично сказав у зверненні до народу, натякнувши на Порошенка. Може це й справді так.

Але обпікшись на молоці, тепер Зеленському доведеться дути на воду і більш критично оцінювати рівень професіоналізму і відповідальності тих, кого він взяв у човен під назвою "українська державна влада". Або впасти у прірву.