Гра з архетипами: Для кого Зеленський встановлював рекорд з балаканини

Київ, маршрутка, пасажир дивиться у телефоні прес-марафон Зеленського. На обличчі блаженство, так, наче чоловік щойно отримав багатомільйонний спадок. Чи виграв у лотерею. Преса та експерти переварюють, витлумачують і намагаються знайти у сказаному президентом якісь приховані смисли, вибудовують версії, чого варто очікувати далі. Насправді він говорив не для них. Не для тих, хто шукає логіку у словах – прес-марафон був для виборців, які мали почути те, що самі собі намислили. Це було звернення до їхніх архетипів: мир ціною компромісів, обіцянка вже дуже скоро почати посадки діячів минулого режиму, котрі "ображали" народ – такі дрібниці, як законність, мало турбують значну частину суспільства, адже в їхній свідомості фігури на кшталт Пашинського винні за визначенням. Власне, і сам президент рекомендував спитати про цього діяча у людей.

З цієї ж опери і заяви Зеленського про мову та освіту. Він пообіцяв запитати у міністра освіти і науки Ганни Новосад, що малося на увазі під заявою, що всі російськомовні школи з вересня 2020 року перейдуть на українську мову навчання. Малося на увазі, що це – виконання норм закону про державну мову. Навряд чи Зеленському про це невідомо, адже він під час кампанії обіцяв його переглянути. І не зробив цього, аби не провокувати іншу частину суспільства. Але він мусить щось сказати тому виборцеві, який голосував за Зе з надією на зупинку українізації. Тепер цей виборець, який вже почав сумніватися, чи бува не помилився зі своїм вибором, отримав посил – президент їх почув.

Мабуть, праві ті, хто назвав учорашній прес-марафон шоу популізму, однак головний смисл популізму у тому й полягає, що він дає надію на швидке задоволення бажань значної кількості людей. І якщо у чомусь вони не згодні, то у загальній масі сказаного кожен знайшов те, що його задовольнило. Навіть закляті критики Зеленського погоджуються, що у його відповідях були раціональні зерна. І що президент із багатьох питань виглядав доволі підготовленим. Що ж до самого формату, то він, вочевидь, був обраний не дарма, адже за 14 годин на відміну від традиційної прес-конференції, обмеженої у часі, можна уточнювати раніше сказане, посилювати або, навпаки, послаблювати емоційну складову. З усього масиву інформації кожен взяв те, що хотів.

Політичні психологи кажуть, що до довготривалих виступів схильні державні мужі з диктаторськими замашками, яким дуже важливо грати на емоціях людей – за короткий час важко "заразити" собою маси. Ще одна важлива складова таких виступів – має бути оригінальна обстановка. У Беніто Муссоліні був свій улюблений балкон на Пьяцца Венеція у Римі. Адольф Гітлер тренував свою ораторську майстерність у мюнхенських пивних. Фактично тогочасних фаст-фудах. Сучасніші нам авторитарні лідери також обставляли свої звернення до народу чимось особливим. Згаданий вже Чавес мав власну телевізійну програму "Алло, президент". Зазвичай у неї була основна тема, а далі вже як складеться. У 2007 році венесуельський лідер одну з таких програм проводив з нафтохімічного заводу під 30 градусною спекою, від якої його рятував тент. Тоді Чавес спілкувався з народом більше 8 годин. У нього взагалі була звичка бити ж власні рекорди балакучості. Він брав за приклад кубинського лідера Фіделя Кастро, той також славився багатогодинними промовами.

Досить тривалими є й щорічні зустрічі зі ЗМІ Володимира Путіна. До рекорду Зеленського йому далеко, більше 4-х годин спілкування з журналістами тривало нечасто. Та й все відбувається стандартно – без спільного поїдання піци і гамбургерів. Технологи Путіна апелюють до архетипів росіян в інший спосіб – він літає зі стерхами, занурюється у воду на батискафі, світить на фото голим торсом. Українському президентові, який значно молодший за Путіна, аби переконати суспільство у хорошому стані свого здоров’я, досить витримати 14 годин балаканини з журналістами.    

Зеленський, звісно, не диктатор. Та й до авторитарного лідера йому далеко. Однак у бажанні здаватися великим оригіналом дехто може знайти паралелі. Тому, мабуть, у майбутньому не варто повторювати, а тим більше – бити власний рекорд із прес-марафоном. Є інші способи спілкування з народом, які використовують лідери демократій. Цікаво, чи задумувалися на Банковій, чому Макрон, Меркель і навіть екстравагантний Трамп не проводять багатогодинних ток-шоу у фаст-фудах?