Казанський і Гармаш в ТКГ: Чому тролінг - це найбільше, на що ми можемо сподіватися

Поява донецьких журналістів Сергія Гармаша і Дениса Казанського в політичній групі ТКГ стала до певної міри сюрпризом для всіх, причетних до процесу. Звичайно, участь представників окупованих Росією частин Донбасу, які мешкають зараз на підконтрольній Києву території, була анонсована Офісом президента більше місяця тому. Але не полишала надія, що процес вибору цих осіб буде бодай трохи більш публічним. Окрім того, їх участь мала би бути в якийсь спосіб анонсованою і обговореною з іншими учасниками формату.

Втім, всього цього не трапилося, і призначені кулуарним рішенням ОП Гармаш та Казанський "від ДНР" та Костянтин Лібстер і Вадим Горан – "від ЛНР" як туз із рукава, були показані всім учасникам ТКГ у своїй новій дипломатичній якості. Нічого особливо трагічного в цій історії на перший погляд ніби й не має. Україну в ТКГ представляли вельми різні персонажі – включно з Віктором Медвдечуком – на тлі яких той самий Казанський виглядає цілком симпатично. Втім, особисті якості українських делегатів не грають в наявній ситуації ніякої ролі. 
Несподіване рішення Банкової викликало цілком сподіваний результат: "представник ЛНР в політичній підгрупі ТКГ" Родіон Мірошник заявив, що сепаратисти та їх російське керівництво не вважають інкорпорованих Україною осіб представниками Донбасу. "Ніхто з учасників переговорів... не сприйняв появу додаткових учасників від Києва як нову сторону переговорів, яка мала б хоч якесь право обговорювати і погоджувати питання в політичній підгрупі на Мінських переговорах", - заявив він. Немає причин підозрювати, що й офіційна позиція Москви чимось відрізнятиметься від такого підходу. 

Виставляючи своїх представників для все ще гіпотетичної "консультаційної групи", Україна в такий спосіб легітимізує переговори з представниками "Л-ДНР". Хай при тому і "долаючи монополію ОРДЛО", як про те мріяв свого часу Андрій Єрмак. При тому відправляючи людей з адекватною (особливо у випадку з Казанським) репутацією, в ОП, вочевидь, надіються мінімізувати негатив з боку українського суспільства. Тим паче, що Казанський відомий своїм жорстким ставленням до ОРДЛО і може дати не один привід для захвату з боку патріотичної частини суспільства, під час діалогів з бойовиками.

Але при тому команда Зеленського негайно потрапляє в неминучу пастку. Оскільки з точки зору представницької демократії, до тієї частини мешканців Донбасу, яка перебралася до України, так чи інакше слід додати як представників безпосередньо з "республік", так і, наприклад, переселенців до Росії, яких також є немало. Оскільки в іншому випадку про якесь "представництво" мова не йтиме. І голоси Гармаша і Казанського явно не домінуватимуть в подібному "змішаному органі". 

При тому якщо Банкова в довільному порядку призначила "українських" представників Донбасу, так само можуть визначати "своїх" делегатів і сепаратисти та Росія, куди також перебралась немала кількість мешканців Донбасу. 

Таким чином, ситуація буде розвиватися у двох можливих напрямках. Або Київ буде наполягати, що тільки четверо "наших" учасників ТКГ і представляють весь Донбас. В такому випадку сепаратисти та Кремль негайно атакують цю позицію, як спробу маніпуляції мінськими домовленостями. При тому їхня атака, яка неминуче пошириться на європейські ЗМІ, не буде позбавлена певної логіки. 

В іншому випадку, Єрмак реалізує свою мрію, і "розбавить монополію" "Л-ДНР". Почнуться переговори в рамках "консультативної ради", в якій протиріччя між делегатами України та сепаратистів будуть показані Росією як "діалог мешканців Донбасу" і "початок подолання внутрішнього українського конфлікту". Після чого більш чисельні представники ОРДЛО просто прийматимуть рішення на свою користь – і ці рішення будуть легітимізовані участю українських представників у голосуванні.

Жодна з цих стратегій не буде надто успішною для України. Єдина практична різниця, яка є між ними, полягає в тому, що у першому сценарії, з "ексклюзивно українськими представниками Донбасу" йдеться про політичну недалекоглядність Офісу президента. А в другому, який передбачає таки створення робочої "консультативної ради"  – про зраду національних інтересів України.