Головне, щоб не переплутав сторони: Що не так з призначенням Арестовича спікером ТКГ

Кадрові проблеми переслідують ТКГ вже не перший місяць. Вони мають двояку природу. Інколи туди потрапляють люди, які потрапляти не мали б. Як от Вітольд Фокін. А часом – навпаки, від роботи відмовляються люди, які б там стали у нагоді. Як от Маркіян Лубківський.

В подібну тенденцію, схоже, непогано вписується і постать нового чи то "радника з інформаційної політики", чи то "єдиного голосу" української делегації в ТКГ – Олексія Арестовича. Який, з одного боку, стверджує, що він тепер братиме активну участь у формуванні інформаційної політики української делегації. Але при тому він же її й озвучуватиме. Така от гібридна вийшла робота.

Закономірне здивування журналістів викликав той факт, що посаду зайняла особа, яка не так давно писала в соцмережах: "На питання відновлення історичної пам'яті, справедливості, боротьби, перемог і поразок, становлення націй, мови, закриття історичних ран, я дивлюся, як солдат на вошу. Мені на них плювати". Ця ж особа в 2014 році намагалася розповсюджувати божевільні пропутінські фейки в українських виданнях. Зокрема, підбірку сумнівних тез з його інтерв'ю оприлюднив "Український тиждень". 

Вже зараз, коментуючи свої минулі висловлювання у прямому ефірі,  Олексій Михайлович заявив, що "наразі є єдиною особою, яка відмовилася від участі в чорній пропаганді". А всі ті, хто згадують скандальні дописи Арестовича у соцмережах – "продовжують займатися чорною пропагандою". 

Звичайно, можна припустити, що все це – епатаж чи ексцентричні забави "інтелектуала" з Одеського інституту сухопутних військ та незмінного героя із сьомої та восьмої частин фільму "Повернення Мухтара". Можливо.

Але є речі, які в поняття епатаж вже не вписуються. Наприклад, той факт, що громадянин Арестович, в компанії з відомим провокатором, містифікатором та політичним найманцем Дмитром Корчинським активно співпрацював з ідеологами "русского міра".

В якості прикладу можна навести пасажі з широковідомого у вузьких колах інформаційно-аналітичного порталу "Евразия" - хай вибачать читачі посилання на цей специфічний ресурс. Там описували спільну прес-конференцію прихильника реалізації російсько-імперської ідеології за допомогою військових методів Александра Дугіна з Корчинським та Арестовичем. Де, щоправда, сьогоднішній "голос Кравчука" чомусь титрується як "Арістович" – але лице на поганеньких російських фото недвозначно вказує на власника нової високої посади в переговорній групі.

Тоді Олексій Михайлович, ведучи дискусію про "оранжеву чуму", стверджував, що зовсім-зовсім скоро українські заводи перейдуть "у власність Брюсселя та Вашингтона".

На жаль, з приходом транснаціональних корпорацій в Україну в переважні більшості випадків так і не склалося. А от партнер Дугіна по боротьбі з "чумою" голосом України на переговорах з російськими окупантами таки став. 

Скоріше за все, мине декілька місяців – і пан Арестович теж доживе до свого "казусу Фокіна". Просто скаже про "війну, якої немає". Чи напише черговий трактат про шкоду патріотизму для ноосфери. Чи навіть проявить певний талант і не вчинить якоїсь настільки явної дурниці, аж поки посада йому не набридне. Ну, чи поки не зникнуть сили, які його на цю посаду просували.

Але єдине питання, яке в цій історії залишається незмінним – це чому на технічний загалом пост спікера української делегації в ТКГ не можна поставити якогось скільки-небудь адекватного дипломатичного клерка, який просто озвучуватиме консолідовану позицію Бакнової після необхідних консультацій з МЗС? Чому після оглушливого провалу з комуністичним динозавром в складі ТКГ тепер Кравчуку та Банковій захотілося політичного радикала зі слабкостями до "русского міра"? Невже українській делегації настільки нічого сказати, що виникла потреба у штатному складачі казок? Відповіді на це питання не знає, напевно, і сам Арестович.