Росія грає м'язами: Чому в Держдепі порадили Путіну вгамуватися

Вчорашня заява речника Держдепартаменту США Неда Прайса про те, що Росії варто припинити "агресивні дії, які мають намір залякати та вчинити загрозу нашому партнеру Україні", прозвучала в момент, який і без того видається достатньо скрутним.

Активізація протистояння на Донбасі, повідомлення українських посадовців про концентрацію російських військ як на кордоні, так і в анексованому Криму, переведення військ США у Європі в боєготовність найвищого рівня, контакти голови Об'єднаного комітету начальників штабів США Ллойда Остіна з міністром оборони України Андрієм Тараном – все це разом може видатися підготовкою якщо й не до нової великої війни, то до масштабної "розморозки" і без того достатньо гарячого українсько-російського конфлікту.

Звичайно, точно передбачити наміри Путіна в такій ситуації неможливо. Але слід, напевно, звернути увагу на той факт, що за весь період після розпаду Радчнського Союзу, Росія ніколи не атакувала "в лоб" більш-менш боєздатну і готову до опору армію опонента. За винятком випадків, коли йшлося про держави – чи квазідержавні утворення – на два порядки менші за Росію як за чисельністю армії, так і за мобілізаційним резервом. Як то було із Грузією та Чечнею.

І російська гра м'язами цього разу зовсім не обмежується Україною.

Той факт, що російські літаки впродовж останнього тижня десятикратно збільшили активність на кордонах повітряного простору країн – членів НАТО зовсім не означає, що вони наступного тижня спробують в цей простір влетіти і когось десь розбомбити. Рівно як і той момент, що три російські субмарини, спроможні нести ядерне озброєння, проводять навчання в Арктиці, зовсім не означає, що найближчим часом вони розпочнуть звідтіля ядерну війну.  

Зважаючи на все це, більш логічним було б припустити, що зараз Росія не так готується до нового раунду війни на Донбасі, як перевіряє здатність Заходу реагувати на ситуацію в проблемних зонах. Простіше кажучи, вишукує слабкі місця, в які можна ударити.

І паралельно з тим оцінює, як реагуватимуть Вашингтон, Брюссель, Берлін – і, врешті-решт, Київ – на ті чи інші форми провокативної поведінки. Користуючись "пацанською" лексикою російського президента, "хто за кого впишеться".

Приємною для нас новиною, напевно, можна вважати той факт, що Україну під час цієї "геополітичної перевірки" у Кремлі розглядають вже як частину єдиного "західного антиросійського фронту".

Натомість менш приємна новина для нас полягає в тому, що майбутня доля України залежить від результатів цієї перевірки далеко більше, ніж доля країн-членів НАТО. Оскільки у випадку, якщо російський президент переконається, що повітряні кордони альянсу є недостатньо захищеними, він не нападе на Німеччину чи Велику Британію. Він просто зрозуміє, що можна спокійно ігнорувати думку Європи, плануючи нові військові та геополітичні авантюри в Україні, чи, наприклад, країнах Балтії.

Натомість якщо в боєздатності наших сил – хоч на Донбасі, хоч на кордоні з Кримом, хоч на українсько-російському кордоні – будуть знайдені очевидні провали – то збройний удар по слабких місцях в осяжному майбутньому видається більш ніж ймовірним. Тому керівництву України, збройним силам і пересічним громадянам не слід думати, що це "всього лише демонстрація військової сили". Як не варто впадати в істерику і готуватися "валити з цієї країни", як то планують декотрі "народні слуги". Просто шукаючи миру, слід готуватись до війни. Рецепт хоч і старий, але цілком універсальний.