Гармати замість дипломатів: Чому провалилося вчорашнє засідання ТКГ

Вчорашнє позачергове та екстрене засідання ТКГ з приводу ескалації на Донбасі протривало більше 4 годин і завершилося цілковитим провалом. Сторони ні про що не домовились, не узгодили жодних спільних документів, і звинуватили одна одну в "неконструктивній позиції". Дипломатичні поступки, на які пішла Україна перед початком цієї зустрічі, ні до чого не привели.

Власне, на те, що в цієї зустрічі, м'яко кажучи, невеликі шанси на успіх, натякав той факт, що поки Кравчук, Гризлов та всі інші говорили про мир, на Донбасі тривали мінометні обстріли, які сепаратисти не припиняли навіть на період дипломатичних заходів. Внаслідок тих обстрілів один український військовий був поранений. Сьогодні обстріли продовжились, і один український військовослужбовець загинув.

Втім, певна користь від вчорашньої зустрічі все-таки є. Оскільки вся ця історія максимально чітко продемонструвала теперішню реальну стратегії Росії.

Яка полягає в тому, що дипломатичний процес імітується за допомогою безкінечних вимог до України стосовно "належного повідомлення про обстріли", "верифікації сторони обстрілів", "документування обстрілів" і так далі.

Натомість паралельно сепаратисти та російські військові продовжують оті самі обстріли, незалежно від ступеню їх документації, для того щоби стимулювати незадоволення українців владою, яка не може протидіяти російській агресії.

Не виключено, що невдовзі буде ініційовано і третій елемент, який буквально напрошується у цій ситуації. У вигляді керованих з Росії "радикальних націоналістів", які почнуть розхитувати ситуацію зсередини і підштовхувати суспільство "скинути владу і визволити Донбас вже завтра". Цих останніх охоче фіксуватимуть російські журналісти, роблячи відповідні сюжети про "націоналістичний розгул в Україні", і транслюючи ці сюжети як в Росії, так і для міжнародної аудиторії.

І цій тактиці Росії Банкова змушена якось протидіяти. При тому варіантів такої протидії не так вже й багато. Якщо відмовитись від двох крайнощів у вигляді чи то повної капітуляції і виконання вимог Путіна, чи то поспішної й необдуманої спроби переходу у контрнаступ, варіант, власне кажучи, залишається тільки один. Необхідно збільшити масштаб і ефективність вогневих відповідей на провокації сепаратистів та російських військових. Щоби кожна спроба вогневої атаки завершувалась не повідомленням про "українські військові відкривали вогонь у відповідь", а втратами з протилежного боку, помітно більшими за українські.

Це буде непростим завданням для української армії – від Генштабу і до солдатів на передовій. Але якщо із цим завданням не вдасться впоратися, то Росія продовжить "гарматну дипломатію", і в ході довготривалого конфлікту Україна матиме вкрай небагато шансів на перемогу.

Тому Банковій, схоже, доведеться відмовитись від надій на те, що агресора вдасться вмиротворити за допомогою дипломатичних поступок. Змиритися з тим, що українським військовим замало права відкривати вогонь у відповідь на провокації, не чекаючи на СЦКК, санкцію з Києва чи напад докорів сумління у сепаратистів. Їм потрібне адекватне керівництво, озброєння та вишкіл, щоби виходити з нового типу "траншейної війни" переможцями. І від того, наскільки команда Зеленського, українське офіцерство та суспільство загалом впорається з цими завданнями, залежить не тільки політичне чи кар'єрне майбутнє якихось конкретних людей, але й майбутнє держави.