Війни "лівих": З чим підуть на вибори Кива та Каплін

В Україні ніколи не було лівих партій в традиційному для Заходу розумінні. Під лівими гаслами ховалася або відверта російська агентура, що спекулювала на ностальгії за "совком", або, як у випадку із Соцпартією, політики, які пропонували такий собі український варіант соціалізму - щось своє, щось від СРСР. Хоча і гасла були "збудуємо Європу в Україні", і європейська троянда була символом, і Україна була представлена в соціалістичному інтернаціоналі...

Та він зазнав краху. Немає лівих і зараз. Але спостерігається бажання окремих політиків та їх спонсорів застовпити за собою нішу соціального популізму, аби не застовпив хтось інший.

Каплін, Кива, Кожара. Ці троє на літеру "К" штовхаються навколо терміну "соціалізм" та пов'язаних із ним смислів. Ілля Кива, якого пов'язують з командою Арсена Авакова, радше правий, аніж лівий. Але раз сказали бути соціалістом, що ж вдієш. Окрім купи скандальних заяв, цей персонаж ще запам'ятався реагуванням на бетонування вічного вогню у Парку Слави столиці. Після актів вандалізму Кива привів туди охорону. Та коли резонанс вщух, інтересу далі охороняти пам'ятки Другої світової соціалісти не проявляли.

Інший борець за щастя трударів, есдек Сергій Каплін, якого ЗМІ пов'язують з групою "газовиків", привертає до себе увагу тривалими і гнівними тирадами в парламенті, частими появами на телебаченні і захопленням будівлі Міністерства юстиції. Ну, не те щоб захопленням, а так, побалуватися перед камерами. Бо Каплін хоче, щоб Мінюст віддав Соцпартію йому, а не Киві.

У ліві подався і колишній міністр закордонних справ часів Януковича Леонід Кожара. У нього нема потреби з кимось воювати за бренд, бо у нього свої "Соціалісти". Політсила сповідує "європейські політичні цінності вільних громадян, справедливої ​​держави і соціальної економіки". З таким кредо з епатажними конкурентами навряд чи вдасться тягатися.

Наші ліві й далі живуть у світі "совкового" розуміння соціалізму й комунізму, але нинішній світ вимагає від лівих партій не гасел, а дій. Бо просто ходити вулицями з червоними прапорами і кричати щось про "панду" - старе, як світ. Потрібно оновлювати піар-тактики, інакше ліві в нашій країні зникнуть, як пташка додо.

От, візьмемо Італію. Там є лівак Беппе Грілло. Комедійний актор і блогер (у нього щоденна аудиторія становить мільйон чоловік) вдало впіймав популістські і євроскептичні настрої італійців, протиставив себе професійним політикам під гаслом "Геть всі додому!", що дозволило йому зібрати максимум голосів серед тих, хто розчарувався в класичних політпроектах. Грілло взяв виборця особистими зустрічами й активною агітацією через Інтернет. Він гнівно таврував "продажних політиків", не соромився у висловах (наприклад, Сільвіо Берлусконі отримав від Бепе кличку "карлик-психопат"), обіцяв скоротити зарплати парламентаріїв відразу в десять разів, скасувати недоторканність за корупційні злочини та виганяти слуг народу, які працювали більше двох термінів. Саакашвілі не в італійського коміка "злизав" про "бариг"? А ще Грілло пообіцяв відмовитися від євро і повернути італійську ліру. На виборця пенсійного віку ностальгія по лірах подіяла. Тобто, тим, хто фінансує соціалістичні проекти, потрібно міняти лідерів. Фрики вже не цікаві, народ вимагає справжніх коміків.

Та реальний рай для лівих – Греція. Там на виборах до парламенту два роки тому переконливу перемогу здобула Коаліція радикальних лівих (СІРІЗА). Бажання багатьох греків добре жити, проте не дуже добре працювати, призвело до перманентних соціальних катаклізмів у цій країні. А де катаклізми, там і крайні популісти. Масове невдоволення політикою жорсткої економії в обмін на гроші ЄС спричинило серію загальнонаціональних акцій протесту, які "розкачала" СІРІЗА. Та коли вона прийшла до влади, продовжила брати гроші у клятих капіталістів. Бо їсти хочеться… І тепер під час масових акцій з тими ж гаслами, що колись СІРІЗА, ходять інші ліві. "Свіженький" приклад – страйк працівників метро в Афінах, причиною якого стали законопроекти, котрі парламент має розглянути 15 січня. Зокрема, про обмеження страйків у країні. До протестів приєдналась Всегрецька федерація моряків, відтак, в Афінах зупинилися поромні перевезення, не вийшли на роботу і медики. І такі акції лівих у Греції – не рідкість. Бо вони опираються на дієві профспілки. Українські ж ліві лише намагаються втертися у довіру до профспілок.

"Брати у бунті" греків – болгарські ліві. Кілька років тому через протести у Софії навіть перестав працювати парламент, протестувальники замкнули там сотню депутатів, міністрів і журналістів, випустити яких тоді вдалося лише за допомогою спецназу. Ліві в Болгарії - популярні. Є, правда, суттєвий нюанс: їхній соціальний популізм гальмує темпи економічного розвитку і розпалює антизахідні й проросійські настрої.

Не проблема зібрати десятки тисяч людей на антиурядовий марш в Празі і для чеських лівих. І не останню роль тут грає парадоксальна ностальгія чехів за перебуванням у соцтаборі. Недарма вони вже вдруге збираються обрати президентом "червоного" любителя Росії Мілоша Земана.

Технології лівих в Європі мало чим змінилися за останні десятиліття – страйки, мітинги, співпраця з профспілками. Але жодну з їхніх технологій українські ліві перейняти не зможуть, бо не мають своєї роками напрацьованої електоральної бази. Та й різноманітні псевдоліберали відкушують виборця, граючись під час виборів у Леніна на броньовику.