Формула розколу: Чи придушить Зеленський новий Майдан у зародку

З моменту оприлюднення листа до спецпредставника ОБСЄ в ТКГ Мартіна Сайдіка з підписом глави української делегації в цій переговорній групі Леоніда Кучми президенту Володимиру Зеленському вперше довелося зіткнутися з особливостями вітчизняної політики – всі його хочуть "задушити", хто в дружніх обіймах, хто в пориві ненависті. І цей процес, схоже, лише посилюватиметься, враховуючи несприятливий для влади нюанс – до та після засідання у "нормандському форматі", заради чого, власне, і був погоджений текст "формули Штайнмаєра", не можна розкривати всі подробиці домовленостей. Про це на зустрічі з лідерами фракцій ВР говорив президент. Але така утаємниченість плодитиме конспірологічні версії, недомовки, а коли стане відомо, до чого домовилися "нормандці" - купу різних тлумачень. Так було з Мінськими угодами, після появи тексту яких в країні почалася шалена турбулентність, а Порошенка гойдали всі – від нікому невідомих експертів в телеефірах, до депутатів Верховної Ради. Так буде і зараз.

Та для початку розглянемо позиції всіх політичних сил. Отже, "Слуги народу" ретранслюють думку, що Зеленський все робить правильно і якщо українці довірили йому керувати державою, то мають довіряти в усьому. І у вирішенні конфлікту на Донбасі перш за все. Крім оптимізму, у суспільну свідомість "зелені" впроваджують ще одну вигідну для себе думку: Мінські угоди підписані за президенства Порошенка, "нормандський формат" також започаткований при ньому, тому нинішньому главі держави доводиться діяти у тих реаліях, які залишили йому попередники. На даному етапі ці дві тези працюють, однак, знову ж таки, висновки робитимемо за результатами зустрічі глав держав четвірки.

А от інші політичні сили розділилися за шкалою "за", "проти" та "маємо альтернативну думку". Особливо підтримують погодження на "формулу Штайнмаєра" в "Опозиційні платформі – За життя". Що, у свою чергу, проти Зеленського використовують його опоненти, які орієнтуються на патріотичного виборця: логіка тут проста – якщо президент користується підтримкою Медведчука, Шуфрича і компанії, значить, десь захована "зрада". Утім, не все так однозначно. Тези "ОПЗЖ" зводяться до наступного: Зеленський йде на компроміси, однак він має діяти в рамках попередніх домовленостей, а вони багато в чому не збігаються із заявами президента після оприлюднення "формули Штайнмаєра". У чому саме, пояснив Віктор Медведчук. За його словами, Зеленський каже про новий закон про "особливий статус Донбасу", але "формула" стосується того закону, який був прийнятий ще у 2014 році. До слова, проти перегляду цього документу вже виступили і ватажки бойовиків з "республік".

Наступне, що каже Медведчук: у Мінських угодах записано, що контроль над кордоном між Україною і Росією починає встановлюватися в перший день після виборів і закінчується після внесення змін до Конституції щодо особливого статусу. Третє: закон про вибори приймається українським парламентом, але має бути узгоджений із Донецьком і Луганськом. Тим самим кум Путіна прямо натякає, що поки українська влада не сяде за стіл переговорів з Пушиліним і Пасічником, ніякого миру не буде. Це важливо, адже зараз "опоплатформівці" всіляко нахвалюють Зеленського, а завтра звинуватять його у порушенні Мінських угод, називатимуть "партією війни" і так далі.

Позицію "ОПЗЖ" та конкретно Медведчука можна до певної міри пояснити тим, що останнім часом на неї мало зважають – Банкова намагається працювати з Москвою без участі посередника у вигляді кума Путіна. Тому, не виключено, що нинішня підтримка дій президента – це така собі спроба "придушити в обіймах" з надією, що у нього нічого не вийде. Ну а після цього запропонувати свої послуги. Ще один можливий мотив поведінки – зібрати дивіденди з невдоволення значної частини громадян поступками України. Ця логіка чітко простежується з телеефірів так званих "каналів Медведчука", де різко негативно висвітлюються виступи проти капітуляції, а спікери наголошують на тому, що влада повинна не допустити активності "радикалів". Мабуть, не варто довго пояснювати, у чому вигода для проросійських сил від вуличних протестів. Перше – з’явиться нагода критикувати владу за неспроможність притиснути "радикалів" чи за загравання з ними. А це – плюс до рейтингу "ОПЗЖ" на сході. Друге – вуличні виступи, особливо якщо вони будуть більш масовими за ті, які є зараз, і якщо до них долучаться люди у камуфляжі, суттєво ослаблюватимуть позиції влади, робитимуть її більш поступливою.

Тепер перейдемо до політсил, які вбачають у "формулі Штайнмаєра" зраду національних інтересів. У першу чергу це стосується "Європейської солідарності" Петра Порошенка. Під час двох акцій проти капітуляції – у понеділок та вчора – там помітили депутатів "ЄС". Вони ж та пов’язані з ними експерти і блогери активно гнуть лінію, що компроміси, на які йде нинішня влада, це шлях до капітуляції. Ці тези знаходять підтримку серед громадян, однак поки не матеріалізуються у чисельні протести. Не важко передбачити, що сигнал про "зраду" лише посилюватиметься. Утім у тих сил, котрі виступають проти "формули" є слабкі сторони, головна з яких – нездатність на сьогоднішній день створити коаліцію проти політики Зеленського: націоналісти гратимуть за себе і заодно проти "ЄС", так, як вони це робили під час виборів, у "Голосу" немає ресурсу, а "Батьківщина" зайняла нішу конструктивної опозиції, в якій їй, схоже, досить комфортно. Жорстко критикуючи "формулу Штайнмаєра", Тимошенко та її соратники просувають свою тезу: вибори лише після встановлення контролю над кордоном. І головне: про всякчас наголошують на провині Порошенка в Мінських угодах. За таких умов навряд чи можлива навіть тимчасова коаліція "ЄС" та "Батьківщини". "Тимошенківці" радше казатимуть про Будапештський меморандум, про кордони, "кусатимуть" владу, аніж ризикуватимуть майданити.

Це ж стосується і згаданого "Голосу". Учора нардеп Сергій Рахманін заявив, що партія Вакарчука пропонує створити тимчасову спеціальну комісію, котра б розробила підстави для дорожньої карти, які будуть дотримуватись усі посадові особи і всі органи державної влади під час подальших кроків деокупації і реінтеграції. Звучить як звичайний популізм, враховуючи, що зовнішньою політикою займається президент і він не потребує "дорожніх карт" від парламенту. Тому це хіба для того, щоб поговорити.

У противників "формули Штайнмаєра" є й інші проблеми. Серед них – невигідне позиціонування, коли Порошенка та його партію звинувачуватимуть у тому, що вуличні протести, які вони підтримуватимуть, потрібні лише для того, щоб відволікти увагу суспільства від розслідування справ проти п’ятого президента та членів його команди, серед яких й Андрій Парубій. Він уже закликав партії та громадські організації до об’єднання в єдиний координаційний центр. Знаючи про м’яко кажучи нелюбов до Парубія з боку як окремих представників влади, так і проросійських сил, не варто виключати, що подібні заяви тлумачитимуться як заклики до повалення державного ладу. І як тут не згадати переписку депутатки від "Слуги народу" Лізи Богуцької про "путч Порошенка" у грудні – для придушення антикапітуляційних виступів у зародку в СБУ цілком можуть ініціювати кримінальні справи проти організаторів протестних акцій. Поки вони не розгойдали вулицю і не підняли на стяги гасло про імпічмент Зеленському.

І, останній важливий момент – окрім мітингів у Києві та ще кількох містах, звертають на себе увагу події в західних регіонах. На сесії Львівської і Тернопільської обласних рад депутати прийняли заяви про недопущення капітуляції після підписання "формули Штайнмаєра" і пообіцяли Майдан. Сьогодні з цього ж приводу має зібратися Івано-Франківська облрада. Наступним кроком після заяв можуть стати протести в цих регіонах. Не звертати уваги на них не вдасться, а спроби тиску лише нашкодять. Який вихід із ситуації знайде влада сказати наразі важко. Однак якщо її позиція "є речі, які не можна говорити народу" залишиться незмінною, збережеться, нічого доброго з цього не вийде.