Фірташ як вирок Порошенку

Фірташ збирається додому. Звичайно, ще гримлять судові битви, і прокуратура Відня кілька днів тому подала відчайдушну апеляційну скаргу на заборону екстрадиції до США, винесену судом першої інстанції.

Але, схоже, адвокати українського олігарха добре виконали своє "домашнє завдання", і оранжева роба разом з комфортною камерою десь на Каліфорнійщині Дмитру Васильовичу не загрожує. Врешті, не дарма ж Фірташ тратився на цілого екс-міністра юстиції Австрії в ролі адвоката у кримінальній справі, не дарма...

Власне, екстрадиція до США – це єдине, чого реально побоювався український олігарх. Тому що тільки тамтешні правоохоронці мають досить досвіду, вмінь та повноважень, щоби відстежити всі корінчики та гілочки його фінансово-промислової імперії, перерізати їх – і ще й винести на широку публіку вкрай неприємні подробиці про те, звідки, куди й коли рухалися гроші Фірташа та гроші для Фірташа. Епізод, який йому поки що інкримінують у США – тих нещасних 18 мільйонів доларів хабара індійським держслужбовцям за дозвіл на видобуток у штаті Андхра-Прадеш – добре демонструє можливості правоохоронної машини США. Після тривалої і довірливої розмови з її представниками Фірташ навряд чи розповідав би Financial Times, що всі його біди – це "підступи Тимошенко".

І менше акцентувався б на власному патріотизмі, а більше на тому, хто саме з Росії вніс 125 мільйонів євро за звільнення "українського патріота" з віденського застінку.

Бажання повернутись на Батьківщину іще підігрівається тим фактом, що 15 листопада парламент планує розгляд законів, що визначатимуть процес повернення під контроль держави низки держкомпаній, якими фактично управляє Фірташ. Скоріше за все, вирішити це питання Дмитро Васильович зможе і з Відня – але ж не зручно, знаєте.

Врешті, поведінка Фірташа є сподіваною і логічною – кожен виживає і випливає, як може. Все, що він робить, відбувається виключно в межах дії інстинкту самозбереження.

Цікаво інше. Цікаво, як держава, настільки залежна зараз від американської політичної та фінансової допомоги, буде пояснювати американським партнерам факт відмови від екстрадиції Фірташа до США. Як звітуватимуть наші посадовці про чергові небачені подвиги у боротьбі з корупцією, коли біля керма держкомпаній проглядатиме чітко окреслена тінь Фірташа. Як вони говоритимуть про реформи в правоохоронній системі на тлі Шокіна – який ще в травні відрапортував про готовність "з квітами" зустрічати Фірташа, прозоро натякнувши журналістам, що олігархи його "не цікавлять".

Звичайно, Фірташ – не перший і не останній бізнесмен з сумнівною репутацією, близький до української влади. Але попри те він є вельми знаковою фігурою.

Врешті, всі ми знаємо, що немало сучасних політиків виростали під турботливим і теплим крилом Фірташа. Але донедавна у нас була надія – хай і ефемерна, що перерісши специфічне кримінально спонсороване "дитинство", ці політики бодай до якоїсь міри переймуться тим, що суспільство змінилося, і їм варто мінятися слідом. Ні-ні, ніякого патріотизму чи чогось такого, Боже збав – просто питання прагматичної доцільності, збереження обличчя перед виборцями задля забезпечення власного добробуту, владних повноважень та інших теплих і приємних речей.

Але, як бачимо, не склалося. Фірташ впевнено рухається до повернення в Україну – що було б неможливим без твердих гарантій з боку ключових представників влади і правоохоронної системи. Всіх. Бо якби будь-хто з правоохоронців – хоч МВС, хоч Генпрокуратура – взяли "курс на посадку", навряд чи хтось інший наважився б "відмазувати" таку легендарну постать. А так, схоже, все обмежиться традиційною констатацією про відсутність доведених злочинних епізодів за участю Фірташа. Які, звісно, і не з'являться – якщо їх не шукати.

Тому український патріот та меценат, підозрюваний нехорошими людьми не тільки в корупції в Україні та за її межами, сумнівних газових оборудках по всій Східній Європі та вельми специфічному управлінню державною власністю, але й у тісній співпраці з чинною російською владою, ймовірно, скоро знову буде з нами.