Маленька провокація Лаврова: Чи справді Росія запропонувала обмін послами і чим це загрожує Україні

Лавровська вигадка про "готовність" Зеленського обмінятися послами є наочною демонстрацією довготривалої стратегії Кремля стосовно конфлікту на Донбасі
 

Маленька провокація Лаврова: Чи справді…

Вчорашнє інтерв'ю очільника російського МЗС Сергія Лаврова чимало українських видань процитували в цікавий спосіб. Який зводився до того, що "Росія готова прийняти нового українського посла у Москві та повернути свого посла до Києва". Дехто уїдливіший додавав цитату з Лаврова про те, що "наші країни навіть в нинішніх умовах сильно взаємопов'язані в економіці, в сфері транспорту, в гуманітарних справах, в сімейних зв'язках".

В той час як реальний текст інтерв'ю виглядав дещо інакше. Зокрема, в ньому керівник російського МЗС стверджував, що "зараз, правда, начебто хтось там згадував про ймовірність рішення Зеленського повернути послів. Ми будемо не проти".

Подібна фраза, з точки зору дипломатії, є відвертою провокацією. Оскільки навіть якщо Зеленський, чисто гіпотетично, й вів якісь переговори з Кремлем стосовно обміну послами – то ці переговори, вочевидь, були цілком конфіденційними. І злив у пресу не сприятиме їх успішному завершенню. Втім, знаючи особливості реалізації зовнішньополітичних рішень чинною владною командою, можна майже зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що ніяких переговорів не відбувається. Інакше про це вже було б відомо.

Маленька провокація Лаврова викликала несподівано енергійну реакцію українських дипломатів. Вже за кілька годин з МЗС повідомили, що "заповнення вакантної посади керівника дипломатичної установи України в РФ наразі не планується". А для тих, хто не почув, ближче до вечора Вадим Пристайко ще раз нагадав, що ніякого обміну послами Україна наразі не планує. Що, загалом, було цілком очікуваною реакцією, оскільки для Лаврова увесь діалог про гіпотетичний обмін послами – це безпрограшна тактика. Завдяки якій Москва демонструє своїм європейським друзям, в першу чергу – із Парижу, свою готовність "шуукати вирішення проблем за столом переговорів і за допомогою діалогу". Ну, і небажання України приставати на подібну пропозицію.

Той факт, що подібними заявами він стимулює в Україні підозри щодо чинної влади, яка нібито готується до якоїсь співпраці з Кремлем, Лаврова теж, звичайно, не засмучує.

А загалом, історія з послами, яких "хтось" і "комусь" обіцяв повернути, максимально яскраво демонструє теперішню довготривалу стратегію Кремля. Яка зводиться до бажання переконати всіх дотичних до проблеми в тому, що результати геополітичної агресії стосовно України вже є доконаним фактом. Бо коли в Кремлі кажуть, що "хочуть завершення конфлікту з Україною", ці заяви цілком щирі. Там справді хочуть завершити конфлікт, залишивши Крим у Росії, кривавий хаос – на Донбасі, а Київ – у геополітичній орбіті Москви.

І все, що, з російської точки зору, зараз можна і варто зробити – це по-новій обмінятися послами. Домовитися про ціну на прямі поставки газу. Ну, і в якійсь подальшій перспективі повернути Київ хоча б до СНД, якщо вже не до Союзної держави Росії невідомо з ким (після того, як стало зрозуміло, що Білорусь із цього дуету втекла).

Переваги подібного розвитку подій для Кремля – очевидні. Але Кремлем, на жаль, все не обмежується. Бо окрім Володимира Путіна є ще на світі, наприклад, Еммануель Макрон. Для якого "відповідальний діалог з Росією" став новою геополітичною фішкою. І який після виходу Британії з ЄС і початку політичного хаосу в Німеччині тепер має всі шанси стати "голосом об'єднаної Європи". Ідею поширення якої "до Тихого океану" активно пропагував Лавров в тому самому інтерв'ю, де й розповідав байки про послів. Є на світі Дональд Трамп, для якого Україна стала "токсичною темою", і якому потрібно виконувати обіцянки, дані виборцям – стосовно скорочення американської участі в світовій політиці.

Врешті, є й Володимир Зеленський, який прийшов до влади під лозунгом "зупинити війну". Є на світі його виборці. А протистоїть цій стратегії і цій геополітичній реальності прошарок людей, які й в Україні складають добре, якщо два-три десятки відсотків від громадянського загалу. Що наводить на не надто веселі роздуми.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"