Феміда погляне на Крим: Чим допоможе мешканцям півострова європейський суд

Велика палата Європейського суду з прав людини нарешті прийняла скаргу Києва на порушення прав людини у окупованому Криму. Суд розглядатиме незаконне нав'язування російського громадянства жителям Криму, свавільні й протизаконні рейди в приватні будинки, експропріацію майна без компенсації, придушення неросійських ЗМІ і української мови в школах, неналежне розслідування вбивств, та інші чудесні епізоди "повернення до рідної гавані".

При тому, зважаючи на юрисдикцію ЄСПЛ, суд постановив, що питання про те, чи було приєднання Криму до Росії законним з точки зору міжнародного права, залишиться за дужками.

Таким став перший скільки-небудь значимий результат скарги, яку Україна подала до суду іще в березні 2014 року, і яка після того кочувала по кабінетах ЄСПЛ, пригальмовувалася зі зрозумілих причин (самовідвід частини суддів) і з причин незрозумілих (як то було в 2019 році) аж поки не опинилась на розгляді у Великій палаті.

Назвати факт прийняття скарги до розгляду "перемогою", як то зробив міністр юстиції Денис Малюська, трохи зарано. Перемога, теоретично, буде після винесення вердикту в цій справі.

Але й тут не слід плекати особливі надії. Оскільки з 2015-го року в Росії діє закон, який дозволяє ігнорувати рішення ЄСПЛ. Який використовують у найбільш резонансних випадках – на кшталт відмови виплачувати збитки акціонерам ЮКОСу.

Втім, навіть коли вердикт суду ніби як приймається до уваги, і Конституційний суд Росії не вирішує його ігнорувати, шанси на виконання не те, щоб надто високі. Наприклад, станом на кінець 2018-го року Росія з прийнятих проти неї 2380 постанов ЄСПЛ виконала лише 608. Що не завадило Кремлю залишатися в Раді Європи, повернути російську делегацію в ПАРЄ, і так далі.

Повільна реалізація судочинства, висока риторика й імідж "фінальної інстанції стосовно прав людини" не повинні вводити в оману. ЄСПЛ є дійсно дієвим інструментом у країнах, де є реальне верховенство закону. А в Росії, де виконують тільки кожне четверте рішення цього суду, чи, наприклад, у Азербайджані, де виконують одне рішення ЄСПЛ з тридцяти – надто розраховувати на те, що вердикт ЄСПЛ відновить справедливість, напевно, не варто.

Звичайно, в разі несприятливого для Кремля вердикту стосовно дій Росії в Криму постраждалі зможуть розраховувати на грошові компенсації. Рішення стосовно дій російської влади буде широко обговорюватися в європейській та світовій пресі, погіршуючи і без того не найкращий міжнародний імідж Володимира Путіна.

Але проблем мешканців Криму з дотриманням їхніх прав вердикт ЄСПЛ не вирішить. Бо російська влада порушує права людини від Камчатки і до Калінінграда, і вести себе в Криму по-іншому не буде. І для відновлення законності й поваги до прав людини на півострові звідти просто повинні забратися російська окупаційна адміністрація та російські війська. Але прийняти вердикт з подібною вимогою ЄСПЛ не може. А якби й прийняв – то суду явно бракує механізмів, щоби примусити Кремль виконати це рішення.