Федералізація Медведчука: Чим може завершитися гра Зеленського з Путіним

Автор: Андрій Коваленко

Одним з найважливіших підсумків саміту G20 в Осаці для України стали зустрічі Президентів США, Франції та канцлера Німеччини з очільником Кремля, і розмови про українські проблеми. Макрон та Меркель змогли домовитися з Путіним про продовження "нормандського формату". Його мають оживити вже в липні. І Путін, який раніше в часи Порошенка всіляко блокував формат, досить легко погодився перезапустити цей процес і спробувати ще раз. З Трампом російський президент окрім жартів про втручання в американські вибори поговорив про наших моряків. І згодом натякнув, що в принципі готовий обміняти їх на росіян, які утримуються в українських в‘язницях. 

Варто сказати, що на Путіна дуже не схожі такі послуги геополітичним конкурентам. Швидше за все - це своєрідна показова компліментарність за те, що світові лідери влаштували з ним "флірт" - поки без зняття санкцій, але он в ПАРЄ вже повернули. З однієї сторони, інструментів в очільника Кремля на такі поступки зі сторони Заходу вистачає. За повернення в ПАРЄ цілком можна з українцями і про полонених поговорити, і про мир в "нормандському форматі". А там і ставки вкотре підвищити та до зняття санкцій повернутися. Шахова партія поновилася, от тільки моряки - це виконання рішення Трибуналу ООН. Не варто про це забувати. І в принципі його виконання не вимагає обміну полоненими.  

Та цікавіше в цій історії інше - український президент Володимир Зеленський. Після зустрічей в Берліні та Парижі з Меркель та Макроном він анонсував повернення до "нормандського формату" в липні. Згодом у Зеленського вкотре підняли тему розширення "норманду", зокрема і стару пісню про участь в переговорах США. Та зараз зрозуміло, що європейські гравці хочуть лишити питання Донбасу за собою. Власні інтереси важливіші за американські. 

Зеленському дуже потрібен "нормандський формат". Бо він прийшов до влади в якості президента миру. І сьогодні як ніколи йому потрібно демонструвати якісь рухи до припинення вогню, завершення війни. Український народ, за даними соцопитувань, мир дуже хвилює. І для цього люди готові навіть примиритися з росіянами, а деякі піти на діалог з сепаратистами. Розведення сил у Станиці Луганській, яке виконують наші військові і не дуже виконують бойовики, якраз є демонстрацією готовності до припинення війни. Простіше кажучи, в населення є запит на мир ба навіть на заморозку конфлікту. Якщо цей запит є, то Зеленському, який хоче однопартійну більшість в парламенті, доводиться рухатися в цьому напрямку. Бо є ще "оппоплатформа" з кумом Путіна Медведчуком, який також грає в миротворця - чотирьох українців з полону терористів звільнив. І переговори в "нормандському форматі" потрібні Зеленському саме перед виборами 21 липня. Так само, як і припинення вогню, що зупинить смерті на фронті. Останнє цікавить не тільки нашу владу, але і європейців. Бо "заморозка" конфлікту - це прямий шлях до відновлення стосунків з Росією, чого дуже чекає європейський бізнес. Простіше кажучи - зняття санкцій з РФ. А Крим - це вже окрема розмова на десятиліття. 

Якщо з нашими та європейськими інтересами тут все зрозуміло, то який же інтерес росіян? Все дуже просто і давно вже сказано - особливий статус Донбасу. Для початку. А в кінцевому результаті - федералізація України. Цим займатиметься Медведчук з "оппоплатформою" в новій Раді, куди вони проходять - за соцопитуваннями мають 11%. Навіть попри те, що вони стануть опозицією до "Слуги народу" і Зеленського, якого вже критикують нещадно. 

Безперечно, росіяни можуть поверути нам моряків в обмін на щось, навіть тимчасово дати команду бойовикам припинити вогонь, але в "норманді" там наполягатимуть на особливому статусі Донбасу. І матимуть ще й зацікавлених європейців за столом переговорів. Для яких цей статус - внутрішнє питання України. Але вирішення всіх проблем з Росією так близько, то чому б не схилити Зеленського до цього. Росіяни завжди за послугу беруть своє. Згадайте до чого призвели Харківські угоди і під чиїм контролем сьогодні Крим. Для нашого президента, партія якого (47% за соцопитуваннями) може отримати однопартійну більшість в парламенті (або ж створити коаліцію з дрібнішою силою і все одно мати більшість), розмова про особливий статус ризикована. З одного боку, маючи більшість провести таке рішення через парламент не є проблемою. З іншого - це може викликати хвилю протестів, сепаратизм в регіонах і початок громадянської війни. Протестний потенціал суспільства вже зондують всілякими скасуваннями перейменувань проспектів Бандери і Шухевича, Портновим в КНУ, Жуковим у Харкові і так далі... 

До того ж, особливий статус Донбасу так чи інакше запустить процес федералізації, який системно просуватиме Медведчук. Якраз через зростання сепаратизму на місцях. Бо якщо Донбасу можна, то чому не може Закарпаття? У той же час, відсутність особливого статусу автоматично відновить бойові дії, які перезапустить Москва. На цьому гратиме "Оппоплатформа", яка сіятиме ненависть до влади. І навіть якщо вдасться Зеленському все пояснити Заходу, протримавшись ще п‘ять років з повісткою Порошенка, то з "втомленими від війни" людьми ми отримаємо проросійську владу вже у 2024 році. А там вже і федералізація з особливим статусом, і все інше на додачу, не виключаючи громадянський конфлікт. Бо Москва від своєї мети не відступає. 

Чи є для нас вихід? Безперечно, він існує. Ми маємо відбудовувати інституції держави і робити їх сильними в партнерстві із Заходом. А також опиратися на позицію США, в інтереси яких не входить федералізація України та особливий статус Донбасу поки що. Ми також маємо дотримуватися міжнародного права і змушувати робити це Росію, та не забувати про ці речі Європу. Гратися в миротворчість - це добре. Але якщо ми говоримо про мир і про Мінські домовленості, відводимо сили і засоби зі Станиці Луганської, то повинні вимагати звільнення від окупації бойовиками Дебальцевого. Це місто за "Мінськом" є нашим. Та поки що історія ця виглядає банальною здачею українських інтересів. А якщо українська влада до цього готова, то чому не має бути готовим Захід.