Епоха відосіків закінчилася. Ми перейшли на новий етап розвитку відосікократії

Зараз коронавірус живе своїм життям, громадяни своїм, а влада говорить щось таке, чого люди або не розуміють, або просто ігнорують.

Причин тут дві: перша – недовіра до влади (влада некомпетентна), а друга – люди просто втратили страх. Між іншим, втратили вони страх також і через те, що влада, якій вони не довіряють, як тільки цифри по COVID пішли вниз, на всю країну прокричала, що "ми майстри спорту по боротьбі з коронавірусом".

Зараз, знову почати нагнітати страх можна, але напередодні місцевих виборів всі цього бояться. Приклад Луцька і Тернополя показав, що владу можна послати на три букви, і тобі нічого за це не буде. А історія про те, як Луцьк за один тиждень перейшов із червоної зони в зелену, відразу ж викликав сміх – тобто брехали або тоді, або сьогодні. А історія з Харковом, який потрапив до червоної зони, а потім, випередивши Кернеса, столичні чиновники заявили, що Харків попав у список випадково, стала черговим провалом Києва.

Зараз всі розуміють – нема ніякої системи боротьби з вірусом. Є певні напрацювання в медицині, величезним плюсом стала програма часткового безробіття, яка реально дозволила зберегти робочі місця. В цілому, спрацювала модифікована програма 5-7-9, коли держава гасить кредитні проценти підприємцям. Але це і все.

Про що іде зараз дискусія в офісі президента, коли йдеться про COVID? Там шукають якусь одну супертаблетку, яка відразу погасить пожежу і зробить всіх щасливими. Звідси з’являються міфи про те, що у нас в березні буде вакцина для 20% населення.

Насправді, коли ми говоримо про коронавірус і його наслідки, потрібно почати дискусію не з вакцини, а з того, чи будемо ми впроваджувати нові карантинні заходи. Приклад шведів і білорусів показав, що можна обійтися без цього. Але проблема в тому, що ніхто взагалі не ставить так питання. Натомість, нам пропонують якісь квазімоделі, коли в червоній зоні, наприклад, не потрібно зупиняти транспорт.

Як тільки ми відповімо на це питання, ми маємо дати відповідь на два наступних: як ми підтримаємо бізнес, і що ми робимо в медицині.

Весь світ іде простим шляхом – в економіку вливаються кошти, щоб зберегти робочі місця і стимулювати попит. Паралельно вводяться жорсткі протекціоністські заходи.

У нас, окрім часткового безробіття і програми 5-7-9, немає нічого. Під крики: "ЄС нас не зрозуміє" ми відмовилися від локалізації, у нас на грані провалу оборонне замовлення по цілому ряду компонентів, відсутнє кредитування помножене на корупційну складову. І все це на фоні обвалу промислового виробництва. Коли ми зараз говоримо про коронавірус, ми маємо говорити, перш за все, про економіку і що робити з нею. Натомість ми прикриваємося якимись порожніми фразами про людиноцентричність.

Другий аспект – медичний. Нам просто треба докупити реанімаційне обладнання. Або якщо простіше – частково зупинити будівництво доріг (просто щоб всі розуміли – на одну гривню, вкладену в асфальтну дорогу, держава отримує назад всього 12-13 копійок, бо всі основні складові, включно з технікою, – іноземні, а відсутність локалізації просто робить непотрібним наш автопром). І гроші від цих доріг передати назад у ковідний фонд на реанімації, які ще треба десь замовити, доставити і навчити персонал.

Є ще один аспект, про який ніхто не говорить: влада так і не навчилася комунікувати з людьми про коронавірус.

Показувати погані новини всім крупним каналам заборонено. Людей, які б фахово щось пояснювали в медіапросторі, майже немає. Був Ляшко, але його спалили можливими походами в політику, а заміни не знайшли. Є безликі борди з подякую лікарям, а є 30 тисяч реальних вчителів, яким їхній профільний міністр каже: "Ми вам ні копійки на маски не дамо". І зараз сидить ця вчителька і думає: чи говова я гривень сорок в день витрачати на маски, щоб виконати розпорядження МОН?

А тепер найголовніше: вся парадигма боротьби з COVID в Україні зараз зводиться до формули: "Грошей немає".

Грошей нема на пенсії, тому збільшимо мінімалку до 5 тисяч і вб’ємо ще кілька тисяч підприємств, або заженемо їх ще більше в тінь. Зараз у Раді почали говорити про те, що на частковому безробітті хтось може нагріти державу, тому є думки закрити цю програму. Про локалізацію, я говорив вже вище.

Одним словом, в той момент, коли треба залити економіку грішми, щоб вижити, головний принцип боротьби з COVID зводиться до того, щоб зімітувати карантин і не дати нікому грошей. Але при цьому, корупційні апетити залишаються на доковідному рівні.

І останнє: ніякої боротьби з коронавірусом і його наслідками у нас немає.

Є імітація. Бо для реальної боротьби потрібно приймати складні рішення, в тому числі і такі, що викликатимуть дуже жорсткі дискусії. Але до цього ніхто не готовий. Раніше відосік передбачав хоч якусь дію, а тепер відосік передбачає створення нового відосіка