Дві країни: Чому опозицію Зеленському сформують вулиця та кухня

Офіційний захід влади і неофіційний Марш захисників продемонстрували, що в нашій державі вже немає регіонального розколу, утім нікуди не дівся розкол світоглядний

Дві країни: Чому опозицію Зеленському сф…

У День Незалежності у столиці відбулося два заходи – один, зрежисований паном Бадоєвим, виглядав гарно, але штучно, інший – велелюдний, проведений спільно ветеранами та громадськістю, не був протестом, радше нагадуванням владі, що "просто перестать стрєлять" у неї не вийде. І якщо у виступі до Дня Незалежності не згадувати про країну-агресора, то від цього агресор – Росія – не розчулиться і не віддасть Крим та не виведе своїх бойовиків з Донбасу.

На Марші захисників не було представників минулої влади і новообраних депутатів. І це добре, адже як показали переговори підготовчої групи нового парламенту, й ті, й інші вирішують тільки власні політичні питання – ділять сфери впливу у законодавчому органі – а це трохи не те, чого наразі вимагає значна частина громадян, яка підтримала Марш особистою участю або з ідеологічних причин проігнорувала бадоєвську постановку.

Учора новообрані депутати нарешті поділили комітети, 29 серпня Верховна Рада запрацює, а це означає, що і "слуги народу" і фракції, які залишаться в парламентській опозиції, почнуть апелювати до народу. Перші обіцяють дуже швидко прийняти купу законів і змінити Конституцію, зменшивши кількість депутатів, і не тільки. Для прийняття законів у "зелених" є монобільшість, для змін до Конституції – варіанти для торгів із "Батьківщиною", "Голосом", позафракційними. Не виключено, що і з "ЄС" та "Ополатформою" також. Простіше кажучи, скоро Рада порине у звичний для вітчизняного парламентаризму процес домовленостей і піару.

І тут слід розуміти кілька важливих моментів. Перший – усі партії, представлені в парламенті, працюватимуть переважно на ту частину населення, яка зі скепсисом сприймає зміну влади в країні. Це важливо і "слугам народу", ейфорія яких від отримання повної відповідальності за долю країни через кілька місяців розвіється. Для свого електорату їм поки що вистачить химерно поєднувати тимчасовий ріст ВВП з обранням Зеленського президентом, далі повторювати мантри про розширення "нормандського формату" за рахунок США, або запустити в телеефіри пропагандистські програми в стилі "Время - вперед" прокремлівського режисера Кургіняна, про те, як усім стало жити краще і головне веселіше. А от для світоглядних антагоністів такі речі не пройдуть. Йдеться не лише про 25%, які не підтримали Зеленського на президентських виборах, відсоток світоглядних антагоністів нової влади значно вищий, просто соціологи його ще не намагалися виміряти. 

Другий – так само на цю аудиторію працюватимуть політики і громадські активісти, які опинилися поза парламентом. Адже для них дуже важливо сформувати у суспільній думці міф про те, що нинішні "нові обличчя" - не надовго. У першу чергу це стосуватиметься лідерів націоналістичних партій, які наразі виявилися на узбіччі політичного життя.

Третій момент – самі ветеранські організації намагатимуться консолідуватися в політичний рух, у той же час минулі і діючі політики прагнутимуть або влізти у цей процес, або розколоти його. Скоріше друге: український політичний клас має багатий досвід розколів. Та й серед діячів, пов’язаних із ветеранським рухом, знайдуться бажаючі прислужитися або владі, або її противникам.

Четвертий момент – ні Порошенку, ні Вакарчуку, ні Тимошенко не вдасться стати лідерами нової опозиції. На Петра Олексійовича ще довго ображатимуться за програні вибори, а Вакарчуку і Тимошенко згадають, як вони наввипередки підставляють плечі "зеленій" владі. Ці політики спробують пересісти з політичної гальорки в парламенті на "революційних коней", це станеться не зараз, а ближче до місцевих виборів. Однак їхня проблема в тому, що жоден із них не відповідає духу справжньої опозиції. Найкраще, що вони могли б зробити, - не грати в ті ігри, які їм пропонує влада. Та, як бачимо з епопеї з поділом комітетів, вони цього не розуміють. 

І, останнє. Погана новина для тих, хто бачить у Марші захисників силу, яка швидко знесе нову владу. Тому, що вона і не повинна нікого зносити. Навпаки, має стати ядром об’єднання патріотів – і тих, хто згоден хоч зараз вийти на вулицю, і тих, кому вистачає духу лише на кухонну критику - проти спроб змінити курс країни або зрадити завоювання українців за останні 5 років. А в якому вигляді це об'єднання існуватиме - як партія (гірший варіант, бо у нас партії довго в злагоді не живуть) чи громадсько-політичний рух, здатний мобілізувати десятки тисяч людей на захист цінностей нації - не головне. Головне, що його чутиме будь-яка влада.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook