Проект "соросята" закривається: Чому пішов Вакарчук і яка знаменитість прийде на його місце

Фронтмен "Океану Ельзи" цього разу побув депутатом навіть менше, аніж минулого. Вперше народним депутатом Вакарчука обрали на позачергових виборах Верховної Ради 30 вересня 2007-го за списками "Нашої України – Народної Самооборони" (у списку був 15-м). Заявив він про складення мандату 11 вересня 2008-го. Своє рішення  мотивував наступним чином: той парламент не виконав своєї головної ролi – "творити вiзiю України як сучасної європейської держави". "Полiтичне життя держави звузилося до безжальної сутички за владу. Її жертвами стають не лише моральнi принципи, а й нацiональнi iнтереси, про якi так часто говорять полiтики всiх кольорiв i таборiв", - казав Вакарчук. Цього разу він пішов у більш бадьорому настрої, бо вважає, що привів до парламенту "прекрасну фракцію". Проте поскаржився, що його персонально дискредитують. А почалося це після того, як йому приписали президентські амбіції.

Спочатку про дискредитацію, як каже пан Святослав. Інформаційні атаки на нього особисто розпочалися після того, коли стало відомо про його виступ на новорічному корпоративі у Мінську. Тоді недруги Вакарчука почали вимагати від нього оприлюднити суму гонорару, інші ж засуджували сам факт виступу народного депутата з націонал-патріотичного табору на вечірці IT-компанії Wargaming в столиці дружньої до Росії держави. І ця історія до президентських амбіцій Вакарчука стосунку не мала.

Пан Святослав готував свій відхід. 11 березня він склав із себе повноваження голови партії "Голос", віддавши партійне кермо в руки Кіри Рудик. Яку назвав "найкращим управлінцем з нашої команди". І рівно через 3 місяці потому оголосив про складання повноважень. Протягом цих трьох місяців він відійшов у тінь, майже не робив політичних заяв. У той же час стало добре помітно, що "Голос" активізувався, його спікери почали точково атакувати членів уряду, зокрема, очільника МОЗ Максима Степанова і керівника МВС Арсена Авакова. Йому дісталося найбільше, через що заговорили про цілеспрямовану й координовану атаку "соросят" (у "Голосі" найбільше депутатів із так званого "грантового" середовища) на цього урядовця. У цьому контексті Depo.ua зауважував: вимога відставки Авакова є недалекоглядною, адже дає президенту нагоду призначити керувати МВС свою людину і, таким чином, сконцентрувати у своїх руках контроль за всіма силовими структурами.

Утім повернемося до рішення Вакарчука. Деякі Телеграм-канали пишуть, що воно начебто визріло на тлі конфлікту з групою "соросят" усередині політсили. Останньою краплею буцімто стало небажання Вакарчука підтримувати відставку Авакова. Тепер замість нього до парламенту заходить Аліна Свідерська, дружина екс-міністра оборони Андрія Загороднюка, юристка, членкиня організації "Професійний уряд", яка об’єднує випускників усіх зарубіжних закладів вищої освіти, а також голова і співзасновниця громадської організації "Лабораторія чистої енергетики". У "Голосі" вона представлятиме саме групу "соросят", яка чисельно більша, і, отже, зможе контролювати всі процеси в партії і фракції. Проблема лише в тому, чи врятує це "голосних" від карколомного падіння рейтингів, яке триває кілька місяців поспіль.

Цю політсилу критикували за відсутність чіткої позиції – вони регулярно підставляли плече "слугам", але в багатьох питаннях були заодно з "Євросолідарністю". Вакарчук це називав "надпозицією", та, як свідчать соцопитування, виборцеві постійне коливання "Голосу" між владою й опозицією не подобається. Тобто, партії і фракції доведеться визначатися, з ким вони. Інакше місцеві вибори для них будуть провальними. А визначатися складно, адже лінія партії дуже залежатиме від політичних уподобань західних грантодавців. "Голос" у нинішньому його вигляді, вочевидь, далекий від того, аби серйозно впливати на процеси в українській політиці. І якщо колективний Сорос вирішить, що українські агенти впливу є безперспективним вкладенням, тоді на політсилу очікує або розкол на лояльне до влади крило, а у "зеленій" фракції вистачає вихідців із середовища грантоїдів, і на націонал-патріотів, здатних примкнути до "Євросолідарності", або ж десь нагорі приймуть рішення посилити партію "Голос" відомими фігурами, які мають замінити Вакарчука. Наприклад, Олегом Сенцовим.

Проте, на думку експертів, поява в Україні якоїсь умовної "партії соросят" дуже сумнівна. Адже, по-перше, запит на нові обличчя поки продовжують задовольняти "слуги народу"; по-друге, у нас значна частина суспільства сприймає грантоїдів не як провідників реформ, а як агентів західного, переважно американського, впливу, і спекулюючи на цьому стереотипі їх легко дискредитувати; по-третє, визначальну роль відіграватиме людський фактор. От як сталося з Вакарчуком: він став символом політичного проекту "Голос", дуже багато виборців голосували за нього, бо симпатизували Вакарчуку. Зараз він іде і ці виборці відчувають себе розчарованими і навіть десь глибоко ображеними. Відомо, що у виборців коротка пам’ять, однак такі речі закарбовуються надовго.

Тим часом у "Голосі" заявили, що відправлять Вакарчука на місцеві вибори.