Договір Москва-Пекін: Чому це погано для нас

Те, чого так хотіли уникнути в Вашингтоні, сталося. Китай і Росія розпочали активне зближення. Для тих ідіотів, які після цього скажуть, що Китай тепер з’їсть Росію, є погана новина – цього поки не передбачається

Вадим Денисенко
політолог
Договір Москва-Пекін: Чому це погано для…

Великий договір Росії та Китаю багато в чому безпрецедентний, як мінімум, за формою. Пекін і Москва де-факто оголосили про новий Євразійський блок, зі своїми правилами гри й уявленнями про демократію. І тепер визначення демократії звучить так: сам народ визначає, що для нього є демократія. Тобто є російська демократія і демократія умовного Іді Аміна. Головне, щоб формально були проведені вибори.

Звичайно, відзавтра світ не зміниться. Цей договір – початок шляху по розділу світу. І цей шлях дуже довгий.

Перш ніж перейти до того, де ми в цій схемі, окремо хочу звернути увагу на газовий договір "Росія – Китай" і будівництво газопроводу "Сила Сибіру-2". До 2025 року РФ наростить газові потужності по транспортуванню палива до Піднебесної до майже 100 млрд кубів (між іншим, поки є велике питання, чи вистачить росіянам власного газу на всі проекти).

Але хай там що, практично повністю контролюючи логістику поставок газу в ЄС із Казахстану та Узбекистану і частково з Туркменістану, РФ не просто замикає на собі енергобезпеку Європи. Завдяки китайцям росіяни отримують можливості диверсифікації поставок газу. РФ робить все від себе залежне, аби стати глобальним гравцем без енергоносіїв, без якого не зможе обійтися значна частина Євразії. І поки це влаштовує Китай, який слідкуватиме за тим, щоб ситуація в Центральній Азії могла б бути проблемою для Заходу і не загрожувала самому Китаю. Тому перші реальні кроки з імплементації цієї угоди ми побачимо очевидно саме в Центральній Азії.

Але сам проект, як би до нього хто зараз не ставився скептично, націлений на весь світ, і після чи паралельно з ЦА ми будемо бачити певні кроки в Африці та Латинській Америці. Хоча ключовим для обох сторін є новий переділ світу: війна з Тайванем та з Україною. І це є справді величезною загрозою для нас.

На жаль, ми перебуваємо поза цими процесами. І найгірше, що ми досі живемо в парадигмі 90-х років, коли є один глобальний гравець – США. На жаль, ми посварилися з Китаєм і маємо доволі складні відносини з США. Тобто ми перебуваємо на розтині обох цивілізацій, які вступають в глобальну боротьбу за зміну моделі світу.

Але навіть не в цьому наша головна проблема. Проблема полягає в тому, що ми навіть не ставимо діагнози й не намагаємось вести свою гру.

Ми вистрілили з "Кримською платформою" і зараз благополучно зливаємо її, граючи в гру "імплементація Мінських угод". Ми закапсулювалися в цьому "Мінську", не бажаючи бодай почати говорити про щось інше і підіймати ставки. Ми черепаховими кроками будуємо тероборону, ми думаємо про вибори, а не про війну.

Світ змінюється щодня, а ми продовжуємо жити так, ніби надворі 1990-ті. І, на жаль, це проблема не лише влади. Це проблема й опозиції.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme