Для чого Порошенку кадр Януковича в Радбезі ООН

Причина – у далеко неоднозначній персоні Володимира Єльченка, який став наступником відкликаного з цієї посади Юрія Сергєєва, який очолював постійне представництво України при ООН з 2007 року.

Точніше, у специфічній репутації Володимира Юрійовича. В гріхах якого значиться той факт, що послом в Росію його призначав Янукович, а сам він активно лобіював Митний союз. Ще з його біографії можна пригадати не надто вдалі договори з Росією про Чорноморський флот, у розробці і підписанні яких він брав активну участь, а також сумнівні афери з колишнім міністром транспорту Рудьковським. Хоча в тому випадку Єльченка, який був послом України в Австрії, ймовірно, просто підставив і використав "в темну" винахідливий міністр-соціаліст. Пригадала йому публіка і батька на посаді секретаря ЦК КПУ, хоча гріхи предків – то справа непідсудна.

Врешті, хто кого і куди призначав – питання відносне. Але вельми цікаво звучать деякі особисті висловлювання Єльченка. Наприклад, таке: "Якщо Європейський Союз - наш майбутній дім, то Росія - наш найближчий сусід. А як відомо - близький сусід важливіше за далекого родича". Кінець цитати з промови посла України в РФ, виголошеної у 2011 році.

Звичайно, і Сергєєв не був доставлений до нас зі США по ленд-лізу. Він також працював постпредом при ООН за Януковича. Але в лояльності та ефективності цього дипломата – рівно як і в його патріотизмі – сумніватись не доводиться. Під час найгарячіших баталій в Радбезі на нього дивилась вся країна – і ніхто не міг закинути йому браку рішучості чи професіоналізму.

Сказати напевне, якою буде кар’єра Єльченка на посаді постпреда України в ООН – особливо в такий критично важливий момент, коли ми станемо непостійним членом Радбезу – сказати, звичайно, не може ніхто. Але, як не крути, виникає кілька простих запитань.

Перше з них – це навіщо ламати те, що нормально працює? Невже Юрій Сергєєв був найслабшою ланкою в українській владній чи дипломатичній вертикалі? Не Шокін, не Гонтарєва, не Яценюк, врешті-решт – а саме Сергєєв?

А момент другий полягає в тому, що в українському суспільстві вже давно зріє безумовно конспірологічна теорія про те, що ні євроінтгерація, ні надмірна увага світу до українських справ новій українській владі не надто потрібні. Вони заважають будувати в країні соціальне середовище, зручне і звичне для представників сьогоднішньої української влади. Середовище, яке з певною долею натяжки можна назвати "тихим кучмізмом". І цьому середовищу потрібно, щоб про Україну забули в Брюсселі, Берліні та Вашингтоні. Ну і не надто часто згадували в Москві. Коротше кажучи, щоб ніхто не заважав еліті робити свої маленькі, але життєво необхідні ґешефти, монетизуючи переваги, отримані разом з політичною владою. Гроші люблять тишу.

Звичайно, мова йде про чисту конспірологію не надто свідомих громадян. Але заміна харизматичного Сергеєва слухняним виконавцем Єльченком якось підозріло добре в цю теорію вписується. Абсолютно випадково, звичайно.