"Кіпрський сценарій": Чому "план Пристайка" по Донбасу відірваний від реальності

Практика, за якої країна довідується про зовнішньополітичні плани керівництва тільки в тому випадку, коли міністр закордонних справ раптом потрапляє на популярне ток-шоу, звичайно є вельми своєрідною. Але, в будь-якому разі, краще так, ніж ніяк.

Тому вчорашній виступ очільника МЗС Вадима Пристайка в ефірі "Свободи слова" на ICTV став своєрідною публічною декларацією планів команди Зеленського, які, ймовірно, дещо змінилися внаслідок дії кількох істотних факторів. Один з яких — реакція українського суспільства на початок дій у відповідності до формули Штайнмаєра, яка була продемонстрована під час масових акцій у неділю. А інший — небажання Росії демонструвати якісь поступки у відповідь на пропозиції української сторони.

Якщо коротко, то "роадмеп" від Пристайка виглядає наступним чином. "Зараз президент Зеленський і вся команда намагаються все-таки завершити те, що почали попередники, починаючи з "Мінська", - зазначив, Пристайко. Вочевидь, ці зусилля здійснюються у відповідності до узгодженої "формули Штайнмаєра", хоч цього напряму й не було сказано — мабуть, щоб не дратувати народ.

"Якщо ми з вами зрозуміємо і побачимо, що Путін ніколи нічого не зробить, і наші партнери більше не зможуть його примусити до прогресу у цьому напрямку, нам прийдеться чесно сказати вам всім: шановні громадяни України, цей трек більше не можна виконувати, і нам ніхто не може допомогти у цьому напрямку, і таким шляхом нам не розв'язати ситуацію", - заявив Пристайко.

В такому разі буде опрацьовуватися другий варіант встановлення миру — запрошення на Донбас іноземних миротворців, хоча тут очільник МЗС визнав, що ця ідея наразі "не знайшла розуміння" серед іноземних партнерів України..

В разі, якщо не спрацює ідея з миротворцями, "нам треба кинути все, посилювати нашу армію, і чекати чергової атаки", - із сумішшю патріотизму й фаталізму в голосі заявив Пристайко. І навіть сказав про "кіпрський сценарій".

На перший погляд, подібний алгоритм виглядає цілком простим, логічним і зрозумілим, як схема компютерної програми на уроці інформатики у середній школі. Але диявол, як завше, криється в деталях, оскільки в Кремлі, в принципі, згодні на будь-який варіант з вищеописаних - якщо цей варіант буде реалізовано на російських умовах.

Якщо Київ погодиться сісти за стіл переговорів з ватажками "Л-ДНР", погодиться на "вибори", які буде контролювати пара-трійка спостережних груп ОБСЄ, що відвідуватимуть наперед визначені виборчі дільниці, погодиться, що біженці, які втекли з Донбасу, зможуть проголосувати тільки "за місцем прописки на малій батьківщині", і погодиться, що державний кордон після цих "виборів" контролюватимуть представники "народної міліції" чи ще якісь сепаратистські упирі — то ми матимемо мир — чи, радше, згоду на капітуляцію за декілька місяців. А якщо ж не погодиться, то "пухлина", як назвав Пристайко затягування переговорів у мінському форматі, нікуди не подінеться. І "мирний саміт", який Зеленський хотів збирати вже у вересні, перенесеться не на жовтень, листопад чи грудень, а на неозначене майбутнє. Врешті, сам Пристайко вчора сказав, що "на сьогоднішній момент я не бачу зацікавленості Росії в зустрічі. Зустріч відкладається далі й далі" - і додати до цього рішуче нічого.

Якщо Київ погодиться завести на кордон між "Л-ДНР", наприклад, білоруських, таджицьких і киргизьких миротворців, у Москві погодяться на такий варіант подій. В жодному іншому випадку миротворців, звичайно, не буде. І штука тут не в тому, що хтось у світі "не зацікавився" цією ідеєю, а в тому, що миротворців заводять зі згоди обох сторін конфлікту. А на присутність на Донбасі іноземних військових із непідконтрольних Росії країн Путін, а слідом за ним і сепаратисти з "Л-ДНР" не погодяться, звичайно, ніколи.

А от щодо фаталістичної необхідності підсилювати українську армію і чекати на можливу атаку з боку Росії - то тут Пристайко, звичайно, має рацію. Інша річ, що дипломат, для якого єдиною реалістичною опцією стає війна - це вже не зовсім дипломат. Втім, звинувачувати Вадима Володимировича в непоступливості Кремля, звісно, було б несправедливо. Єдина його справжня вина полягає в тому, що він говорить про ймовірність подальших переговорів з Росією так, ніби має або нові пропозиції для Путіна, або якогось нового Путіна, який пристане на наші старі пропозиції. Що мимоволі наводить на думку про те, що Пристайко або демонструє надмірний оптимізм, або ж чогось не договорює.