Династія. Кого з трьох синів Лукашенко призначив у спадкоємці

У Білорусі, не виключено, найближчим часом відбудуться наймасштабніші зміни в політичній системі за весь час існування незалежності держави. Йдеться або про формалізацію фактично довічного статусу президента за Олександром Лукашенко, або про передачу влади повністю підконтрольній незмінному два десятиліття главі держави фігурі. Аж до призначення президентом сина Олександра Григоровича - Віктора. І, якщо мова йде саме про передачу влади, то важливе питання - що сталося з Лукашенком, який начебто перебуває в розквіті сил як для політика і диктатора? Невже щось зі здоров'ям? А інакше чого б це йому, який просто закоханий до нестями у владу думати про "вічне". А в розумінні диктаторів "вічність" - це забезпечення наступності влади і процвітання власного клану.

Почалося все з того, що 7 жовтня на спільному засіданні депутатів Палати представників 5 і 6 скликання Лукашенко оголосив про плани змінити Конституцію: "З'явилися нові проблеми, виклики. Та й час, напевне, вимагає чогось нового. І починати треба з головного, якщо ми наважимося на це. Нам треба створити групу мудреців, юристів, які проаналізують основний закон. І якщо потрібно буде, ми на це підемо ".

Минуло кілька днів - і колишній керівник депутатської групи "Республіка" Сергій Скребець з посиланням на "надійне джерело" заявив, що сценарій передачі влади старшому синові президента вже схвалений. Нібито буде проведено референдум, на якому право вибирати президента передадуть до парламенту, що в білоруських умовах означає "юридичне" оформлення практично будь-який волі Лукашенко. Щоб трохи розбавити ефект від приватизації влади, на плебісцит, мовляв, винесуть питання про смертну кару, ввести мораторій на яку наполегливо вимагає від Білорусі Європа.

Тут розрахунок на суперечки щодо доречності вбивства засуджених, які неминуче заповнять місцеві ЗМІ. Пікантність ситуації полягає в тому, що власне смертна кара в Білорусі була повернута в 1996 році саме з ініціативи Лукашенка і теж за допомогою референдуму. Однак через два десятиліття депутат Микола Самосенко заявив, що, мовляв, тоді помилилися. І цей вислів набув поширення, що в білоруських реаліях означає: критикувати практику застосування смертної кари дозволили на самому верху, і питання про її скасування можна вважати вирішеним.

Треба сказати, що глава Білорусі дійсно в останні два роки зайнятий налагодженням відносин з Євросоюзом, і відкривши камери політв'язнів, навіть домігся зняття західних санкцій. Однак, передбачаючи незабаром погіршення фінансування з боку Кремля, режим Лукашенка все ж не має наміру ставати більш демократичним. Швидше можна говорити про бажання білоруського правителя піти в тінь, не упускаючи, втім, реальних важелів управління країною.

Ось і постало питання про можливого місцеблюстителя.

Тим, хто не жив в Білорусі, складно уявити, що відповідь на питання "А хто інший?" може звучати не як "все не те", а як "а хіба є ще хтось?". Але там політичне поле зачищене до такої міри, що в умовах монополізації центральних ЗМІ більшість білорусів навіть не знає прізвищ інших політиків, окрім Лукашенка. Тому єдиним кандидатом на майбутнє "обрання" президента в парламенті називається ніхто інший як старший син Лукашенка - Віктор. Фігура непублічна, яку пов'язують з силовими структурами.