Чи з'явиться Сумська Народна Республіка

Наявність в Україні суттєвої частки проросійськи налаштованого населення - це біда, з якою владі, схоже, доведеться боротися ще багато років. Проте найбільша небезпека - не у латентній "ваті" (її наявність має ризики лише під час виборів), а в тому, що цей прошарок перманентно продукує значну кількість радикалізованих сепаратистів-терористів, які, отримуючи значні фінансові та матеріальні ресурси з Росії, здатні регулярно "розхитувати" ситуацію в різних куточках країни. Проблема полягає у тому, що наша влада іноді має розфокусований зір, який не відловлює регіони, де існують реальні небезпеки. 

Так, ще в липні цього року голова СБУ Василь Грицак, розповідаючи про стан справ з сепаратизмом, назвав п'ять, на його думку, найбільш проблемних регіонів України. "Ми локалізували терористів на території зони АТО, але, в той же час, сепаратизм, керований Москвою, поширюється на інші регіони України. Можу сказати, що "гарячими точками" у першу чергу можна назвати Одеський регіон, Харків, Запоріжжя, Херсонську і Миколаївську області", - зазначив він. Втім, картинка, яку намалював очільник "контори", видається не зовсім повною та точною.

З Харківською, Запорізькою та Одеською областями ситуація зрозуміла - саме там варто очікувати найбільших проявів сепаратизму. І нещодавній вибух у будівлі СБУ Одеської області - це явний "привіт" від проросійських терористів. Але, наприклад, Херсонська область протягом останнього часу перетворилася мало не на взірець спокійного життя. Тут, попри близькість до Криму, владі вдалося втихомирити місцеву багаточисельну "вату". Так, на Херсонщині існують реальні проблеми з деякими одіозними персоналіями на місцях - як-то, наприклад, у Верхньорогачицькому районі, де місцева влада на рівні РДА фактично цькувала місцевих волонтерів, що збирали продукти та одяг для бійців АТО. Але поступово всі ці питання були вирішені.

До вибухів не дійшло (і, дай бог, не дійде) і у сусідній Миколаївській області, яку після Майдану хитало дуже серйозно. Місцевий Антимайдан був дуже небезпечним, а позиції "регіоналів" здавалися непохитними. Втім, після масової бійки у центрі Миколаєва "антимайданівців" було "вибито", після чого будь-які розхитуючі рухи в місті вгамувалися. А після початку бойових дій на Донбасі місто взагалі змінилося: участь 79-ої окремої аеромобільної бригади з Миколаєва в АТО зробило більшість мешканців міста патріотами.

Втім, у владних кабінетах зберігся чималий пласт представників "п'ятої колони". І якщо більшість з них, все ж таки, домовилися з новою владою, то дехто готовий у будь-який момент почати нову бучу. Так, у лютому проти екс-губернатора Миколаївської області Геннадія Ніколаєнка та колишнього голови облради Ігоря Дятлова було порушено справу за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, але далі відкриття справа не рушилася. Був затриманий депутат облради Микола Машкін, який відмітився антиукраїнськими висловлюваннями, зокрема, щодо "готовності миколаївців урочисто зустрічати російські танки". Однак головна біда нинішньої влади полягає у тому, що вона ніколи нічого не доводить до кінця, отже осередки сепаратистського спротиву нікуди не поділися, і їх за бажання можна знову використати проти України.

Втім, дивно, що пан Грицак, коли перераховував небезпечні регіони, забув про Чернігівщину та Сумщину. Так, у більш-менш спокійному Чернігові не так давно у жителя Чернігова вилучили вибухівку, дві сотні автоматних набоїв та комплект листівок сепаратистського змісту. Враховуючи безпосередню близькість до російського кордону, ця область може стати ціллю для проросійських сепаратистів.

А от у Сумській області проблем, здавалося б, ще більше. Враховуючи, що від Сум до російського кордону лише 50 кілометрів, а на півночі Сумщині існують потенційно небезпечні проросійсько-налаштовані анклави - наприклад, місто Шостка - саме цей регіон мав би стати для наших спецслужб одним з пріоритетних з відбиття потенційних атак російської резидентури.  Сумською СБУ було відкрито близько двох десятків кримінальних справ за сепаратизм - більше того, регіон на якийсь час став буквально вибухонебезпечним: спочатку стався вибух у громадській приймальні партії "Свобода", наступною вибухнула "Батьківщина" і згодом – ще й "Правий сектор".

Про російський слід тут же заговорив нардеп від Сум Олег Медуниця. "Вибухи в офісах "Свободи" і "Батьківщини" свідчать про те, що російська диверсійна агентура активізує свою діяльність в нашому місті. Розкриття цих злочинів неможливе без активної допомоги сумчан. Закликаю жителів міста проявляти пильність. Злочинці і зрадники України посеред нас. Будьмо уважні! Інакше вони перетворять наше життя у пекло", - написав він на своїй сторінці у "Фейсбуці".

Втім, за детального розгляду всіх трьох випадків заяви про загострення сепаратизму якось вщухли. Навіть нардепи, губернатори та мери, які у дні тих вибухів жваво покладали відповідальність за них на диверсантів Путіна, нині на запитання про те, що ж це було насправді, сором’язливо відводять очі. Що вже само по собі наштовхує на думку, що ці керманичі знають справжні причини, і вони є далекими від тих, які озвучувалися у "вибуховій лихоманці".

Слід розуміти, що Суми ще з часів помаранчевої революції є переважно проукраїнськими. Під час Революції Гідності, щоправда, тут були певні силові протистояння, але не на ідеологічному грунті, а, швидше, на грунті боротьби "регіоналів" за збереження своєї влади. Протягом 2014 року, коли на Сході тривали бойові дії, а у місто чи не щодня прибували труни загиблих Героїв, протидія сепаратизму з боку проукраїнських політичних сил та спецслужб стала настільки потужною, що навіть найортодоксальніші комуністи, не говорячі вже про регіоналів, втягували голови у плечі. Наразі і "регіонали", і "комі", від яких можна було б чекати неприємних несподіванок, або ще глибше залягли на дно, або вирішили, що війна в регіоні – далеко не в їхніх інтересах. Багато хто вже навіть "перефарбувався" і пішов на місцеві вибори під кольорами якщо й не патріотичних політичних сил, то принаймні біль-менш нейтральних.

Навіть зовнішньо місто стало спокійнішим – в тому числі і завдяки зменшенню напруги на Сході. Більше того, СБУ, яка тривалий час активно діяла на попередження сепаратизму, в тому числі шляхом інформування про загрози сепаратизму, не так давно припинила це робити, перевівши боротьбу у "невидиму" площину фронту. Тим більше, що спецслужбі зараз додалося головного болю через масовий "імпорт" зброї з зони АТО, схованки з якою знаходять чи не щодня.

Що ж стосується півночі області, то вона дійсно є значно проблемнішою в плані наявності там потенційних, а то й відкритих "новоросів". Шостку, Конотоп, Глухів та інші міста і селища не дарма деколи називають північним анклавом сепаратизму. Але тут, з оглядом на значно більшу "феодальність", весь сепаратизм залежить від двох факторів: волі, власне, "феодалів" та можливості "контрабасити" через кордон. І сепаратистське напруження, яке тут виникло після Революції, можна пояснити саме переляком місцевих князьків, які розгублено вирішували, "під ким" їм буде краще.

До кінця 2014 року домовленості про збереження впливів, вочевидь, були формалізовані, потоки контрабанди відновлені, і це певною мірою повернуло спокій у регіон. Результати виборів знову є цілком передбачуваними, місцеві мешканці взялися до звичних справ, а окремі недолугі вигуки про "новоросію" можна почути хіба що від нетверезих маргіналів або неадекватних підлітків. Тим більше тепер, коли всі переймаються виключно виборами і поливанням одне одного брудом.