Чому війну з Росією вже викреслюють з пам'яті дітей

Завтра Володимир Путін стане головним гостем масштабного параду. Присвяченого, до речі, 70-річчю Перемоги китайського народу у війні опору Японії і закінченню Другої світової війни. Не пробуйте вникнути в прочитане. Нічого доброго не вийде. Назву вигадували в Китаї, і питання "чийого і кому опору?" заженуть читача у смислову безвихідь зі стовідсотковою гарантією.

Подія виходить відверто комічною не тільки через химерну назву. Наприклад, США, які, в силу обставин, взяли на себе основний тягар війни з Японією, будуть представлені на ній цілим послом, Велика Британія - колишнім міністром, а єдиним європейським президентом буде глава Чехії, яка в Другій світовій війні особливим героїзмом взагалі не відзначилась, а вже до бойових дій проти Японії стосунок має ну зовсім віддалений. Але менше з тим. Китайський парад - під якою "легендою" він би не пройшов, стане демонстрацією того, що хоче продемонструвати Пекін. "Правильним сигналом", як сказали б у Росії.

Натомість в старій і традиціоналістській Європі все якось інакше. Країни, які воювали у світових війнах - святкують перемогу (якщо така мала місце) чи просто завершення війни. В парадах беруть участь ветерани і техніка тих воєн, зрідка - теперішні військовослужбовці. Країни, які участі у війнах не брали, на параді присутні у ролі глядачів, а не офіційних гостей.

А сьогодні у всіх нас в Україні був свій власний маленький парад. У вигляді шкільних лінійок при тридцятиградусній спеці. І на цих лінійках теж кричали "струнко", носили по колу прапор (чи піднімали-опускали його на флагштоці) й робили інші символічні тілорухи. От тільки смислове наповнення цих "мікропарадів" вийшло якимось більш ніж еклектичним.

Всі говорили про "вербу, калину й Україну", Свято знань і велике майбутнє. Скрізь - без винятку - говорили і про війну на Донбасі. Але переважна більшість опитаних знайомих автора (що, звичайно, не соціологічний показник, але все-таки) підтвердила, що слово "війна" - чи, тим паче, "війна з Росією" так і не прозвучало. Війна - є, (чи, будемо надіятись, вже "була"?), а слова - немає. 

"Події на Сході", "лихо на Донбасі" (стихійне, чи як?), "українська трагедія" (котра з довгого списку?) - в хід пішов цілий парад евфемізмів. Але війну з Росією війною з Росією називали тільки маргінали. Роль яких дісталась священникам УПЦ КП та УГКЦ. При тому, щоб назвати війну війною, не треба бути опозиціонером. Це слово звучить у вищих ешелонах влади. Але команди використати його по всій пропагандистській вертикалі явно не було. 

І тут виникає закономірне питання. Вся ця "езопова мова" - це результат несміливості спікерів і поганої роботи Міносвіти та Мінпропаганди, які не дали методичних рекомендацій стосовно того, як освітянам говорити про конфлікт на Донбасі?

Чи, може, українська влада свідомо залишає "ідеологічний люфт" для того, щоб у майбутньому трактувати АТО у той спосіб, який буде вигіднішим? При тому в найширшому можливому просторі для трактувань - від "священної війни за українську незалежність" до "поліцейської операції проти групи злочинців"?

Безумовно, останній варіант свідчив би про наявність в українських посадовців стратегічного мислення, тому він малоймовірний. Швидше просто всій державній машині немає часу займатись бодай мінімальним осмисленням того, що відбувається зараз на чималому шматку держави, і торкається в той чи інший спосіб практично кожного.

Але навіть у першому випадку все не так просто. Бо "вища державна доцільність" не завжди співпадає з бажаннями і потребами громадян. Якщо на лінійці, приміром, стоять діти, чиї батьки зараз воюють (чи лежать поранені в шпиталях, чи, не дай Боже, загинули) - їм так і треба відчувати себе жертвами "стихійного лиха на Донбасі"? Чи, може, їхні батьки все-таки герої, які воюють за цю країну з російською гібридною армією, хай і частково завербованою з колишніх українських громадян?

Без чіткої відповіді на питання, чим для України є конфлікт на Донбасі, вся ця війна так і залишиться зручним механізмом для політичних маніпуляцій, початок яких ми бачимо вже сьогодні. І які, по мірі часового віддалення від власне конфлікту, будуть тільки обростати новими, зручними для політиків міфами. На кшталт "Майдану, який стояв за децентралізацію", про що ми вчора почули у парламенті.

Більше того, конфлікт, в якому не визначені сторони, і який не має навіть офіційної назви, фактично приречений на стирання з історичної пам'яті. Чи, може, все так і задумано?