Чому українські судді так люблять регіоналів

Тим більше, після того, як Верховна Рада визнала окремі території Донбасу окупованими територіями, привівши цим самим правове поле країни у відповідність з реаліями, Київський апеляційний адміністративний суд виглядає жахливо неадекватно. Не варто навіть говорить про те, прийняте рішення неможливо виконати вповні, хіба що Кабмін вирішить грати за тими ж правилами, які йому накидають, і прийме таку ж саму "фількіну" постанову "на виконання рішення суду" доручити виплачувати пільги віртуальним структурам соцзахисту в Донецьку чи Луганську. А потім апелювати щодо її невиконання до таких самих віртуальних судів Авдіївки чи Краснодона. І неважливо, чим закінчиться нове оскарження, яке обіцяє подати Павло Петренко, зрозуміло, що ніяких виплат на окупованому Сході не буде. Тому що виконати таке завдання так само нереально, як і, наприклад, російську програму освоєння Місяця до 2030-го року, яка викликала стільки анекдотів в сусідній країні. Єдине, хто отримує від цих судових рішень певний іміджевий зиск, так це Опозиційний блок, який власне подібні позови і ініціює.

Тому фактично питання стоїть навіть не в тому, залежна чи незалежна у нас судова гілка влади. Питання в тому, наскільки сильним залишається на неї вплив певної політико-фінансової групи, яка перебувала при владі попередні два десятки років. Тому що інакше дуже важко пояснить відвертий саботаж, наприклад, щодо рішення по Компартії. Особливо, якщо порівняти його з тою небаченою оперативністю, яку демонструвала вся судова вертикаль за скаргою адвоката Оленцевича (до речі, де він?) з приводу Шухевича та Бандери.

Тим більше, судді в українських реаліях були одним з інструментів проведення державної політики чинною владою. Працівники судів різної юрисдикції приймали те, що від них просили на даний момент: чи визнати другий термін Кучми першим, чи ухвалити рішення по Голодомору в тому аспекті, як його бачив чинний президент. Є й прецедент масового правового саботажу: це коли не так давно практично всі суди одномоментно припинили приймати скарги щодо послуг ЖКГ та субсидій. Тобто, чутливість до побажань влади ця система демонструвала завжди. Чому ж вона дає збої зараз?

Тільки не треба казати, що у нас раптом судді згадали про свої присяги, і почали судити чесно. Низка не зовсім політичних проте резонансних процесів, наприклад, щодо відпущених корупціонерів, п'яних ДТП, незаконної забудови свідчать про те, що судді дуже добре дослухаються до зовнішніх на них впливів. Що стосується рішень по Донбасу, то ми не будемо брати на себе відповідальність і запевняти, що суддів хтось корумпував. Чи, що існують таємні поступки з боку влади щодо опозиції, які оформляються у вигляді судових ухвал. Ситуація набагато гірше.

Здається, останнім часом інтереси служителів Феміди вступили в протиріччя з тими процесами, які відбуваються у державі. Причини цього різні, вони потребують окремого розгляду.  Суддівський корпус з його сильними корпоративними традиціями займається тим, що можна було би назвати "колективним саботажем" усього державного поступу. Ситуативно це збіглося з інтересами Опозиційного блоку, що, разом з дружньо-родинними зв'язками очільників цього блоку з представниками суддівського корпусу і призводить до сьогоднішніх наслідків.

І це не полювання на відьом. Просто межа в світосприйнятті проходить далеко не за територіальною ознакою. Можна сказати, що це навіть цілком європейська тенденція, коли певні соціальні прошарки мають свої політичні симпатії. Майже в усіх європейських державах, наприклад, поліцейські співчувають ультраправим, студенти - лівим. Чому ми дивуємося тому, що у нас суддівсько-прокурорський корпус фактично має неафішовані симпатії до однієї з політичних сил? Ще й після того, як і небездоганний ще радянський суддівський корпус, що дістався нам у спадок, піддавався негативному відбору? Згадаймо, на всі суди над майданівцями знайшлося лише кілька чоловік, які не стали штампувати фальсифіковані вироки, та й їхня доля склалася не найкращим чином. Проводячи аналогію з законом Паркінсона, система сама їх видалила за "надкомпетентність", і стала ще більш монолітною в своїй озлобленості.

Як питалось свого часу у радянському анекдоті "Чи є вихід з безвиході? - На питання з сільського господарства вірменське радіо не відповідає".  Судову вертикаль реформувати так само неможливо, як і, наприклад, НТКУ. Люстрація в цьому середовищі не діє з одного боку через кругову поруку, з іншого - через байдужість керівництва країни до самої ідеї суддівської реформи. Важко сказати, чому все відбувається саме так. Можливо, є розрахунок на те, що люди в мантіях візьмуть себе в руки і почнуть працювати чесно. Більш вірогідне бажання мати ручну судову владу, але воно вкрай помилкове: суддівський корпус ніколи не стане симпатиком нинішнього керівництва країни, хоч зовні і зможе частково мімікрувати. Але цей камуфляж - ненадовго. Зараз той самий Опозиційний блок збирається провадити масову кампанію позовів до влади з приводу підняття тарифів. Якраз і буде чудовий тест на те, чи настільки вже аполітична і здатна на адекватні рішення наша судова система.