Веремій і витратний матеріал: Чому тітушковода "крису" не відправили на "нари"

З часу Революції Гідності пройшло ще не так багато, щоб легенди і міфи заступили собою реальні події. Тому більшість ще пам'ятає, що В'ячеслав Веремій – це ніякий не герой України, навіть попри формальне звання, і не член Небесної Сотні. В'ячеслав Веремій був журналістом газети "Вести" (думаю, ще не треба пояснювати, що це за видання) і писав "статті" про те, як "проститутки з Окружної перебралися на Майдан". Тобто він був частиною тієї системи, яка намагалася дискредитувати, висміяти, розтоптати і знищити Євромайдан.

Я знаю, що знайдеться багато людей, які розкажуть про Веремія, якою хорошою, доброю і чуйною людиною він був у позажурналістському житті, яким професіоналом він був. Я так само пам'ятаю, як після самогубства Михайла Чечетова деякі цілком адекватні люди затягли пісню про те, що Чечетов був не такою вже й поганою людиною, і як він людей на своєму окрузі вислуховував і навіть допомагав їм. Пам'ятаю – і ніколи не забуду про "кусочек счастья", про "развели как котят", "красоту игры" та усе інше. І про "проституток на Майдане" також. Навіть Януковича знайдеться кому назвати доброю людиною.

Але точно такою ж частиною системи був і засуджений позавчора до чотирьох років із відстрочкою на два роки за убивство Веремія Юрій Крисін. І суддя Олег Лінник, який виніс такий несподівано м'який вирок – він теж виходець із тієї ж системи. Журналіст Володимир Бойко ще у травні 2017 року охарактеризував цього суддю, як "пройдисвіта у мантії".

Три людини із однієї системи – але які різні долі. Лінник як працював суддею за Януковича (чиїм указом він і був переведений із скромної донбаської посади прямо в столицю), так і працює зараз. І, можливо, буде працювати далі. Крисін все-таки потрапив за ґрати – але ненадовго. А от Веремія немає. Чому ж така різниця?

Та тому, що журналісти були для того режиму просто витратним матеріалом. Згадайте Бузину, який займав у журналістській ієрархії значно вище за Веремія місце. Але коли прийшов час – ніхто й не подумав його жаліти. Бо на його місце обов'язково прийде інший. І на місце Веремія прийшли. І на місце Гужви, Коцаби, усіх цих інших журналістів. В чудовій пародії на пісню Джо Дассена від "Процишина офіційного" є блискучі рядки про Гужву – "шука мордва уже нове гужва, а може даже цілих два". Шукає – і, що характерно, обов'язково знайде.

А от кримінальник-тітушковод і суддя із скандальним шлейфом – фігури іншого калібру. Значно цінніші. Причому у всі часи і для будь-якої влади. До речі, як чудово перегукнулася із цими думками новина про те, що на Банковій обрали Сергія Головатого як головного претендента на посаду судді Конституційного суду. КПРС, НРУ, БЮТ, ПР, робота міністром юстиції при Кучмі та Ющенку, головування в Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства прав (при Януковичу!). Бачте, яка корисна людина.

А яка користь із журналістів, крім статей про проституток на Майдані. Статей, які може написати кожен випускник журфаку…

Ця історія має стати попередженням для кожного, хто збирається чи вже прийшов до журналістики. Ти можеш працювати на будь-яку владу, можеш вважати себе частиною системи, "в темі" і навіть "в долі" – але знай, що усе це не гарантує тобі навіть життя. І найсмішніше – за твоє убивство цілком реально нікого не посадять. Бо твої убивці, вони значно важливіші за тебе. Ти ж - лише витратний матеріал. Розумний, талановитий, але витратний. Рівно з того моменту, коли починаєш писати про проституток на Майдані.