"Вбити" Міхо. Чому у всіх політичних замахах бачать вушка Путіна

У середу журналіст Айдер Муждабаєв повідомив про підготовку російськими спецслужбами замаху на колишнього президента Грузії. Це, за його інформацією, може статися під час анонсованої акції 17 жовтня. "Саакашвілі загрожує вбивство, можливо, 17 жовтня. За ним стежать агенти російського ГРУ, і в разі наказу з Москви вони зроблять свою справу. Чи віддадуть наказ – питання. Але якщо віддадуть, то потім, звичайно, буде спроба перекласти провину за це на українську владу загалом і побічно – на президента Порошенка", – написав Муждабаєв у Facebook.

Чи існує реальна небезпека життю Михайла Саакашвілі? Історії замовних убивств відомого журналіста Павла Шеремета, керівника спецназу розвідки Максима Шаповала, депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова свідчать, що така небезпека справді є. Утім, не зрозуміла поведінка Муждабаєва, який мав би одразу піти в поліцію чи до СБУ, та замість цього, він пише у соцмережах. Мовляв, дивіться, який як обізнаний…

Варто зауважити, що сліди більшості політичних замахів, вчинених в Україні, вели саме за поребрик. Можна згадати спробу замаху майже двадцятирічної давнини на лідерку ПСПУ Наталію Вітренко. У жовтні 1999 року під час зустрічі з працівниками Інгулецького ГОКу в Кривому Розі поруч з Вітренко вибухнули дві гранати. Соратники політика отримали осколкові поранення, постраждали ще 45 осіб. Сама кандидат в президенти відбулася переляком. У 2001 році Дніпропетровський обласний суд у цій справі засудив довірену особу іншого кандидата - Олександра Мороза - Сергія Іванченка і його брата Володимира до 15 років позбавлення волі. Утім, тоді лунала думка, що замах міг бути вигідний Росії, аби звалити на тодішню владу вбивство проросійського політика.

Слід згадати й убивство журналіста Георгія Гонгадзе у 2000 році. Досі не зрозуміло, хто саме був замовником цього злочину: ланцюжок, схоже, обірвався на виконавцях. Можливо, Москва й не мала до вбивства прямого стосунку, але поява "плівок Мельниченка" і роздування скандалу навколо них - явно заслуга "кремлівців". Які тоді робили все для того, аби не дати Україні активніше рухатися в бік Європи. Для цього на ноги Леоніду Кучмі повісили гирі у вигляді підозр у страшному злочині.

Що ж до не менш таємничої історії з отруєнням Віктора Ющенка у вересні 2014 року, то "російська" версія і досі залишається однією із основних. Проте ця справа загальмувалася, і, схоже, правду в ній ми дізнаємося не скоро.

Вуха росіян стирчать і з не менш дивного випадку - викрадення, а потім чудесної появи у Києві депутата Держдуми Івана Рибкіна весною 2014 року. В Росії влаштували масштабну істерику: тамошні ЗМІ звинувачували соратників Віктора Ющенка, наводячи епопею з Рибкіним як доказ тісних контактів "помаранчевих" із російським опальним олігархом Борисом Березовським. Якого дуже не любив Путін. Ця каламутна подія була використана Кремлем для дискредитації команди Ющенка, але реальних наслідків не отримала. Досі так і незрозуміло, навіщо того Рибкіна сюди привозили, чи мали його вбити і на кого саме був розрахований цей цирк.

У контексті російських розбірок на нашій території варто згадати і вбивство Максима "Бєшєного" Курочкіна, яке сталося у Києві в 2007 році. Снайпер поцілив політику з кримінальною біографією прямо в серце, коли той знаходився у внутрішньому дворику Святошинського районного суду після закінчення судового засідання у його справі. Багато хто назвав це бандитськими розбірками, а не політикою, але не слід забувати, що Курочкін в Україні був провідником інтересів однієї з "веж Кремля". Зокрема, він виступав спонсором "Русского клубу", який фактично перетворився на місце контактів проросійської інтелігенції та політтехнологів з Москви.

Після Революції Гідності криваві провокації в Україні за участі російських спецслужб стали буденністю. Нещодавно Генпрокурор Юрій Луценко похвалився про розкриття вбивства Дениса Вороненкова біля готелю "Прем'єр-палац" в центрі столиці, яке сталося в березні цього року. Слідство вивело на замовника - російського кримінального "авторитета" Володимира Тюріна. За словами Луценка, Тюрін міг отримати замовлення від ФСБ.

Нагадаємо й інші провокації, об'єктами яких ставали українські посадовці. У грудні 2014 року біля готелю "Київ" громадянин Російської Федерації кинув під ноги тодішнього секретаря РНБО Андрія Парубія бойову гранату Ф-1. Замовником замаху на вбивство назвали Станіслава Шуляка, колишнього командувача Внутрішніми військами МВС України часів Януковича, який осів у Росії. Було затримано три співучасника злочину.

По невдалому замаху на "фронтовика" Антона Геращенка, який, за словами голови СБУ Василя Грицака, "планувався, готувався і контролювався з території РФ", суди тривають з липня. Грицак стверджував, що кілери хотіли підірвати автомобіль депутата, але їх завчасно розкрили.

Та повернемося до посту Муджабаєва. Саакашвілі справді легка мішень: він не криється за спинами охоронців, тісно спілкується з людьми. Його вбивство, не дай Бог, серйозно вдарить по іміджу української влади. Інша справа, що в оточенні Саакашвілі (і про це неодноразово писали ЗМІ) стільки пройдисвітів, що охорона СБУ може не допомогти. Адже необов'язково влаштовувати публічний атентат. Доведено трагічною долею перебіжчика на Захід Олександра Литвиненка, отруєного полонієм.