Чому Путіну ніяк не вдається "опустити" Порошенка

Провал чисельних спроб російських пропагандистів вплинути на громадську думку в Україні, схоже, має відносно просте пояснення. Вони все ще думають, що росіяни й українці - один народ. А ситуація вже давно не така. А може, ніколи такою і не була.

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Чому Путіну ніяк не вдається "опустити"…

Зворушлива й довірлива розповідь Володимира Путіна Російському союзу промисловців і підприємців про Порошенка, який хотів "злити Донбас Росії", побачила світ аж за два тижні після події. Вочевидь, така пауза мала переконати аудиторію, що російський президент зовсім-зовсім не хотів, щоб його сокровенні знання і думки, висловлені, вочевидь, перед десятками людей, стали надбанням громадськості.

І тільки підступні й всюдисущі журналісти російського Forbes, якось зуміли витягти із когось з учасників жахливу таємницю. Про те, що український президент, за словами Путіна - не патріот. Він хотів віддати Донбас Росії.

Хоча, судячи з того, що російське видання і його працівники перебувають поки живими і у доброму здоров'ї, Володимир Володимирович на них не надто сердиться. Мабуть, він їм просто вибачив - не дарма ж надворі Страсний тиждень. У такий час добропорядний православний просто фізично не може тримати зла на ближніх.

Та облишмо іронію. З точки зору Путіна, "українська кампанія" мала стати зразково-показовим першим актом відновлення Великої Імперії. Але не стала - через якийсь дурнуватий патріотичний вибрик в мізках нації, якої, з точки зору Путіна, в реальності практично й не існує. Тому треба зробити очевидну річ - звинуватити у непатріотичному вчинку українського лідера, чий патріотизм і без того викликає сумніви у громадян його країни. І з чисто російською прямолінійністю на світ з'являється інформація про "злив Донбасу". Правдива чи ні - це не грає жодної ролі. Характерний момент - ще вчора визнаний фахівець зі стосунків із російським президентом, екс-міністр закордонних справ ("ла-ла"), а нині посол України в Польщі, Андрій Дещиця заявив, що торгу "спокій в обмін на Донбас" не було і бути не могло. Цікаво, чому його заява прозвучала ще до виходу матеріалу у Forbes. Будемо вважати, що в нього свої, спеціальні джерела. Або просто так співпало. Буває.

Проте з точки зору піару цей безумовно спланований "витік" перетворюється на гомеричний ляп. Бо яка буде реакція на це "одкровення" в Україні (незалежно, до речі, від того, говорив щось подібне Порошенко чи ні)?

Патріоти подумають, що Пуйло, як завше, каже не зовсім правду (у трохи міцніший спосіб подумають, звичайно, але то дрібниці). І якщо російський лідер докладає зусилля, щоб оббрехати українського, це свідчить про те, що останній не такий вже й поганий.

Помітна - хоч і не переважна - частина суспільства подумає, що коли Порошенко і справді робив подібну пропозицію, то його цілком можна зрозуміти. І шкода, що Путін не погодився.

Та що там далеко ходити - навіть патріоти "народних республік", які збирались грати в кримський сценарій і приєднання до Росії, отримали "фінальний сигнал", що їх "розвели". Не те, щоби все це стало для них одкровенням - але отак жорстко й відверто їх ще не посилали. Бо одна річ, коли Лавров говорить на міжнародній трибуні про права російськомовних і відсутність планів анексії Донбасу - це завжди можна списати на "дипломатичний базар". А інша річ, коли Сам, в довірливій обстановці, серед своїх, каже "Донбасс мне не нужен". "Они утонули" - тільки на цей раз це про ДНР та ЛНР.

У такий спосіб, витік подіяв на всі можливі цільові аудиторії. Щоправда, здається у прямо протилежний спосіб, ніж того хотілось би його авторам.

В чому ж причина того, що російські пропагандисти - цинічні, безпринципні й продажні, але, як не крути, не дурні люди, раз за разом з розмаху стають на "українські граблі"? Схоже, пояснення можливе тільки одне, і воно має не якийсь технологічний, а радше філософський характер. Російська і українська аудиторія радикально різні.

Повідомлення "великого начальника", тим паче, через пристойне видання (яких небагато залишилось на просторах Росії), овіяне флером "добутої таємної інформації", стало б для російської аудиторії об'єктом для підвищеної уваги і безконечних суперечок та болісних роздумів - "казав чи не казав", "а якщо казав - то чому" - і т.д.

Натомість для української аудиторії це повідомлення однозначно падає у внутрішню папку з написом "брехня або дурниці". І штука тут навіть не в репутації російського президента особисто (хоч вона також відбиває неслабий відбиток на ситуацію). Річ радше в тому, що іще з часів Радянського Союзу заяви "великого московського начальника", зроблені через ЗМІ, були для українців однозначним синонімом брехні. Таким синонімом брехні була програма "Время". Популярні приймачі дротового сигналу навіть назву відповідну мали - "брехунці". Пригадується, після Чорнобильської катастрофи люди не те щоб не вірили "ворожим голосам", які розповідали про витік радіації, але й не особливо на них зважали. Проте після того, як "заспокоювати" українців взялося центральне радіо і телебачення, переважна більшість людей зрозуміли - таки біда.

Виходячи з подібної логіки, єдиний спосіб для Володимира Путіна завдати шкоди іміджу Петра Порошенка всередині України - це почати його хвалити. Заява про "прогрес на переговорах по Донбасу" - і в соцмережах зявиться "насзливають!". Позитивний сюжет на КисельовТВ - і добровольчі батальйони потроху повертаються додому. Орден з рук Путіна - і народ запасається шинами. Натомість будь-яка критика з боку Путіна - бальзам на глибокі електоральні рани Порошенка.

Хоча, звичайно, на такий кафкіанський хід Володимир Путін не здатен. Все-таки, він дуже обмежений, цей маленький чоловічок на самій горі великої, безпорадної і покинутої здоровим глуздом держави.

 

Читайте також: Чому Путін ліпить з Порошенка дрібного шахрая

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme