Чому нардепам потрібно "відбити" бажання брати на поруки

Наразі громадськість активно обговорює ситуацію з генералом-"беркутівцем" Володимиром Гриняком, якого взяли на поруки десять нардепів від БПП та "Народного фронту". Зокрема йдеться про "фронтовиків" Андрія Левуса, Миколу Величковича, Михайла Бондаря та представників БПП Володимира Ар’єва і Андрія Антонищака. Вся ця історія сприймається, м’яко кажучи, неоднозначно, оскільки Гриняку інкримінують підготовку і керівництво штурмом Майдану в ніч на 19 лютого 2014 року. Також прокуратура підозрює Гриняка в роздачі командирам спецпідрозділу "Беркут" премій за "хорошу роботу" на Майдані в розмірі понад 30 млн грн.

У свою чергу, нардепи, які взяли на поруки підозрюваного, заявили, що Володимир Гриняк співпрацював із штабом Майдану, ділячись інформацією про дії "беркутівців". Втім, навіть якщо повірити в цей міф про доброго й сердешного генерала МВС, все одно виникає питання: Гриняк під час цих подій, якщо він справді так переймався своєю участю в штурмі, міг написати рапорт, або хоча б захворіти як раз на цей період.

В результаті, Печерський райсуд дослухався не до прокуратури, яка вимагала арешту Гриняка, а до нардепів. У результаті, генерал не лише був звільнений з-під варти, але залишився на посаді керівника Управління громадської безпеки Національної гвардії. Треба розуміти, що таке рішення суду – це серйозний виклик для багатьох нацгвардійців, які були на Майдані, а також воювали в АТО. Виходить, що їх знову вчитимуть по "беркутівським" лекалам – інакше Гриняк навряд чи вміє працювати…

Збитковою видається сама практика брати на поруки народними депутатами. Використовувати свій мандат у таких цілях, м’яко кажучи, виглядає аморально. Більше того, багатьма це розцінюється як черговий вияв політичної корупції. Можна розповідати байки про те, що той чи інший злочинець діяв мало не з добрими намірами, але до такого підходу з боку народних обранців постає занадто багато питань. Вочевидь, логічно було б припинити цю практику.

Варто зазначити, що нардепи дуже часто беруть на поруки. Серед яскравих прикладів – рішення Апеляційного суду Києва про те, щоб відпустити на поруки екс-начштабу батальйону територіальної оборони "Айдар" Валентина "Батю" Лихоліта. Тоді підпис за підозрюваного поставили народні депутати від "Самопоміч" Семен Семенченко та Єгор Соболєв, а також "радикали" Ігор Мосійчук та Андрій Лозовий.

Брали нардепи від "Опоблоку" на поруки й екс-голову Партії регіонів Олександра Єфремова. Втім, зараз йому інкримінують статті, по яким така норма звільнення з-під варти не діє. Були навіть спроби деяких нардепів заступитися за членів розформованої роти "Торнадо", втім, і там цього зробити не дозволили.

Враховуючи той факт, що нардепів в Україні нараховується більше чотирьох сотень, за великим рахунком, їх цілком вистачить на те, щоб брати на поруки мало не кожного підозрюваного, якому загрожує арешт. І якщо історія з Гриняком набула розголосу, то десятки аналогічних рішень в регіонах проходять повз увагою суспільства. Цьому може завадити лише відмова від практики брання на поруки.

Адже з такими темпами після Гриняка ми можемо дійти до того, що на поруки візьмуть, наприклад, "беркутівця" Амброськіна, якого звинувачують у безпосередньому розстрілі майданівців. Тим паче, що судді звичайно йдуть на поступки, почувши прізвища народних депутатів, які заступаються за учасника їх судової справи. Але навіщо тоді взагалі правосуддя?