Чому нам не можна відмовлятися від "ополчєнія" та "ДНР"

Законопроект про заборону вживання назв терористичних псевдореспублік та їхньої символіки, зареєстрований днями нардепом від "Народного фронту" Ігорем Лапіним певною мірою все ж таки перебір, але важливість цього документа в тому, що він може започаткувати в парламенті дискусію, як саме нам боротися з агресором інформаційно.

Суть ініціативи пана Лапіна доволі проста – публічне використання назв "Донецька народна республіка" та "Луганська народна республіка" а також відповідних абревіатур, в разі прийняття закону забороняється, в тому числі і ЗМІ. Прийнятною для вживання вважатимуться назви: "злочинна організація, самопроголошена на території Донецької (або луганської) області". В скороченому варіанті виходить ЗОСТДО або ЗОСТЛО. Так само заборонятиметься символіка самопроголошених республік. За порушення цього закону автор пропонує позбавляти ліцензії ЗМІ в судовому порядку.

Легко передбачити, що багато кого з українських журналістів законопроект Лапіна налякає спробою введенням певної цензури, але в цьому немає нічого поганого. Хочеться це комусь, чи не хочеться певна цензура в країні, що веде війну з агресором, потрібна. Інше питання, що лапінське цензурування спрямоване дещо не в те русло і ефект від нього буде скоріше негативним, ніж позитивним. В чому головне завдання цензури у військовий час? Мінімізувати можливості для пропаганди ворога на нашій території, в тому числі і від так званої "п'ятої путінської колони". Чи допоможе вирішенню цього завдання заборона вживання абревіатур "ДНР/ЛНР" в ЗМІ чи повна заборона на використання їхньої символіки? Дуже сумнівно.

Такий підхід дещо нагадує певний інфантилізм наших давніх предків, які багато століть тому наділяли мову магічною силою та забороняли вимовляти так би мовити "погані слова". У такий спосіб слов'янські мови позбулися слова "бер", що в давності позначала ведмедя. На вимову цього слова було накладено табу, аби раптом не викликати лютого звіра з лісу. Але позначати тварюку в мові якось було потрібно, тож, аби той "не здогадався", що мова йде саме про нього, вживалися різноманітні евфемізми. Зрештою у українців бер перетворився на ведмедя, тобто того, хто відає де є мед, а приміром у болгар в "нося", тобто носату тварюку. Чи допомогло це словесне табу нашим предкам вберегтися від ведмедів? Авжеж ні, допомагали списи, собаки, капкани та інші аж ніяк не філологічні речі.

В історії з російською агресією, звісно, все дещо складніше ніж з ведмедями, але від заборони вживання слів "ДНР/ЛНР" терористи з Донбасу нікуди не вшиються, тай прокремлівські українські ЗМІ не отримають серйозних проблем, замінивши "ДНР/ЛНР" якимсь незабороненим евфемізмом. Та й по всьому.

Втім, ми всі досить легко визначаємо так би мовити ідеологічну спрямованість ЗМІ але не за фактом вживання термінів "ДНР"/ОРДЛО/"терористична республіка" і навіть не по вибору слова з ряду "ополченець"/"повстанець"/"терорист"/"окупант". Звісно, ватні ЗМІ уникають слів "терористичний" чи "окупант" щодо Донбасу, а нормальні українські "ополченець" чи "народна республіка", тим не менше всі ЗМІ можуть використовувати увесь спектр термінів, в тому числі і ворожих, надаючи їм за допомогою контексту правильне значення, в тому числі і саркастичне. Так, образливе на адресу українців "укроп" стало у нас сприйматися цілком позитивно, а на Росії намагаються пишатися етимологічно образливим "ватником". Отже, головне - який сенс вкладається в абревіатуру "ДНР" чи "ЛНР", а не сам факт вживання чи невживання тих чи інших слів. І не наявність слова "народний", і не схожість з "УНР" не народжують в мізках українців любові до окупантів на Донбасі, скоріше навпаки реальні "Д/ЛНР" дискредитували сам термін "народна республіка" чи навіть слово "народний" і тепер жодна людина в здоровому глузді не назве приміром крамничку "Народною", а партію "Народний вибір" – виникатимуть нездорові асоціації.

Що ж стосується символіки терористичних організацій, то і тут тотальна заборона аж ніяк непотрібна. Зрозуміло, що публічне вивішування російських триколорів, а тим більше похідних від російського триколорів "народних республік" рівно як і носіння "георгіївських стрічок" має бути заборонене. Тим не менше символіка має на війні вкрай важливе значення в сенсі маркування своїх і чужих, і тому в певних матеріалах і в правильному контексті використовувати ворожу символіку потрібно і навіть необхідно. Наприклад, в роки Другої світової ані союзники ані гітлерівці не вводили тотальної заборони на використання свастики чи п'ятикутної зірки з серпом і молотом. На безлічі агітплакатів ворожу символіку використовували в обов'язковому порядку, аби закріпити за нею потрібні негативні асоціації. Так, усі карикатурні зображення Гітлера, чи умовного фашистського загарбника та вбивці мирних людей обов'язково містили шеврон зі свастикою і навпаки.

Що ж ми маємо в сухому залишку? Цензура в тому чи іншому вигляді нам все ж таки потрібна, і боятися цього не варто (такі вже реалії воєнного часу) але направлена вона має бути не на конкретні слова чи символи, а на контекст в якому вони вживаються. Критерієм заборони має бути не наявність в тексті "поганих" слів чи символів, а саме загальна антиукраїнська спрямованість інформаційного продукту. Визначити таку спрямованість не так вже й складно, хоча в цьому випадку і виникають певні ризики можливих зловживань.

Більше того, вживання українськими ЗМІ тієї ж лексики, що її використовують сепаратисти та російські пропагандисти, але в правильному контексті і з правильними коментарями, навіть необхідно. Справа в тім, що українські ЗМІ читають не лише в Україні, а й на окупованих територіях та навіть у Росії. Тому для нас дуже важливо, аби для пересічного мешканця окупованого Донбасу слово знайоме до болю слово "ополченець" асоціювалося не з міфічним "захисником від фашистів", а з реальними речами – віджимами, свавіллям, вбивствами невинних людей та військовими злочинами, а не менш звичні слова "народна республіка" мають стійко асоціюватися зі злиднями, репресіями, свавіллям окупантів, тощо.

То ж законопроект пана Лапіна в тому вигляді в якому він є приймати аж ніяк не потрібно, але й викидати його на смітник – вочевидь неправильно. З почину нардепа-фронтовика спільними зусиллями депутатів та громадськості має вирости більш продуманий документ.