Чому коронавірус нічому нас не навчив?

Нас не обурило те, що депутати продали маски китайцям, а не українцям. Нас особливо не зачепила історія з українськими тестами, які то були придатні, то потім стали непридатними, а потім знову стали придатними. Нас не зачепив бардак із відкриттям метро. Ми просто всі вирішили, що живемо в паралельному світі. І цей світ – це пляж, де ми ніжимося на сонці, і єдине, що ми хочемо, так це те, щоб нас не чіпали.

Тому на мітинги "Стоп реваншу" ніхто не виходить. Ми говоримо політикам: "Дайте нам насолодитися нашим нічого недуманням" і підтримуємо всіх тих, хто робить вигляд, що про нас щось думає, але не заважає нам своєю турботою.

В 2010 році ми вже переживали щось подібне. Тільки тоді це була апатія, а зараз це, на жаль "по-ізм". А з цього стану колективний вихід може стати виходом в самоізоляцію, коли кожен казатиме: я сам по собі і якось та й випливу. Це, звичайно, ілюзія, але найближчі місяці суспільство все глибше бути йти саме в цю самоізоляцію. Причому, найгірше в цьому типі самоізоляції, – це відсутність копирсання в собі і думок. Самоізаляція недумання – ось, що страшніше за коронавірус, який ми не помітили.