Чи зможе Чалий загнати Лаврова в Женеву

Ще в квітні, одразу після звільнення попереднього амбасадора Олександра Моцика depo.ua писав, які виклики чекають на нового посла. Сьогодні все написане і досі актуально.

Новий посол України в США зіткнеться з потребою переформатовувати специфічні стосунки між Україною та США, при яких остання на планеті наддержава вимушена проявляти до наших справ більше інтересу, ніж нерідко демонструємо ми самі

Відставка українського посла у США назрівала довго, на думку багатьох - на рік довше, ніж слід було. Всі охочі як в Україні, так і у Вашингтоні критикували діяльність Моцика, натякаючи як на надмірну близькість до Януковича, так і на загальну пасивність у реалізації службових обов'язків. Яку, до речі, впродовж останнього року можна цілком справедливо пояснити розумінням Моциком тимчасового характеру свого перебування на посаді, або, якщо простіше - потребою "пакувати валізи".

Тому  рішення президента України про звільнення чинного посла України в США було цілком логічним, хоч, може, й трохи запізнілим.

І, на відміну від прикрої ситуації з призначенням послів до багатьох держав світу, де цей процес триває місяцями, а подекуди - вже, здається, роками, у випадку з послом до США ми практично позбавлені інтриги.

Затвердження на цю посаду заступника глави адміністрації президента Валерія Чалого, схоже, питання часу. Сам він скромно "не спростовує" чутки про своє призначення, міністр закордонних справ Павло Клімкін робить прозорі натяки "про молодого, відомого і перспективного", а не пойменовані посадовці зливають у ЗМІ інформацію про те, що все вже давно вирішено. Хоча, як стало відомо depo.ua, в АП розглядалася можливість сплавити в США з посади голови СБУ Валентина Наливайченка, але, від цього АП відмовили самі американці.

Пауза у офіційному призначенні Чалого, скоріше за все, викликана дотриманням усіх формальностей американською стороною. Хоча і з американського боку ймовірність зустріти опір рішенню українського президента мінімальна. Бо яка їм, по суті, різниця?

Особливо якщо зважити на той факт, що Валерій Чалий і справді цілком пристойна кандидатура. Місце народження у Чалого по теперішніх часах цілком "правильне", він з Вінниці, де народився, виріс і здобув базову вищу освіту.

Починав свою кар'єру ще в адміністрації Леоніда Кучми - в групі Олександра Разумкова. Потім працював в аналітичному центрі Разумкова, за Горбуліна - встиг побувати на дрібній посаді в РНБОУ, в 2009 встиг попрацювати в МЗС, і повернувся на публічні посади вже в 2014.

З якоїсь точки зору посада посла у США - не таке вже й підвищення для Чалого, який не без підстав називає себе зараз "головним зовнішньополітичним радником глави держави". Хоча, зважаючи на важливість американського напрямку у зовнішній політиці України, пониженням призначення на цю посаду теж, вочевидь, не є. Ще одним проблемним моментом може стати відносна несамостійність Чалого, який звик працювати під керівництвом достатньо жорстких лідерів - будь то Разумков, Горбулін чи Порошенко. Проте велика відстань до "шефа" і щоденна потреба приймати самостійні рішення, вочевидь, може стати вакциною від цієї хвороби.
При тому обсяг роботи, який постає перед новим українським послом у Вашингтоні - справді колосальний.

Серед проблем, які потребують опрацювання - не тільки, і не стільки, наприклад, "велике очікування на американську зброю", яким так люблять займатись військові теоретики із "диванної сотні". В числі можливостей - ймовірність перевести переговори з путінською Росією з мінського формату у далеко менш сприятливий для російського президента женевський, якісно розширити технічну допомогу Україні - при тому не тільки в питаннях обороноздатності, але й в дерегуляції, покращенні бізнес-клімату і т.д., забезпечити політичну підтримку США у протидії російським планам відмовитись від транзиту газу через Україну, мобілізувати зусилля чисельної діаспори у питаннях лобістського тиску на американських законодавців, і ще десятки різних моментів, які треба вирішувати "вже й негайно".

І головним моментом, вочевидь, є потреба докорінно перебудувати роботу українського дипломатичного представництва, яке з "рупору Києва" - про який і в самій столиці згадують рідше, ніж варто, повинне перетворитися на енергійного і достатньо автономного учасника процесу. Який не чекає вказівки на кожен дипломатичний тілорух з МЗС, а, знаючи і дотримуючись стратегічної зовнішньополітичної лінії держави, реалізує своє і достатньо ефективне бачення того, як можна використати реально великі можливості, які відкрились зараз перед Україною

Від того, як упорається із цим шматком своєї роботи новий український посол у Вашингтоні, залежить, без перебільшення, національна та геополітична безпека його держави. Прикро, що Україна зараз настільки залежна від США. Добре, що там нас не списали у "вимушені втрати - і для нашого посла є багато роботи у Вашингтоні. Зрештою, видираючись з цупких обіймів напівмертвої наддержави, логічним видається шукати допомоги у живої.