Чому росіянам доведеться змінити свій прапор

Сьогодні на логотипі depo.ua є національний прапор. До нас не приходили темники з АП, „тайняки” з СБУ чи бійці з радикальних добробатів. Просто ми так захотіли. Як захотіли іще дехто з наших колег. Інші – не захотіли. І в тому теж немає жодної трагедії.

Натомість уявити собі, приміром, адекватні російські ліберальні сайти, які б добровільно вивішували триколор на перших сторінках, якщо чесно, якось не вдається. Як не вдається уявити собі концертний зал на рок- (чи й поп) концерті, заповнений адекватними росіянами, які просто так, без „запєвал” і офіціозних гучномовців, захотіли би заспівати національний гімн.

Ні, звичайно, багато де в Росії – і навіть в Європі – можна помітити автомобілі з коротко стриженими хлопцями, в яких за склом – триколор, іконостас і ще щось про „гєй, славяне!”. Але це вже трохи інша історія. Пошуки самоствердження у маргіналів, гіперкомпесація власної недалекості „національною величчю”та інші теми для психіатрії.

Чому ж два народи, які чверть століття як вийшли з однієї комуністичної тюрми, так по-різному себе ведуть?

Причина, схоже, вельми проста. В Україні державна символіка є власне тим, чим задумана від початку – символом національної держави. Яка до певної міри пов’язана з державними інституціями і бюрократами, які ними керують – але зовсім-зовсім не тотожна з ними.

Що би робив – чи не робив український президент, прем’єр чи парламентський спікер, це не примусить українців соромитись СВОГО прапору. Бо у свідомості вони жорстко розподілені. В разі потреби – під цим прапором колони демонстрантів можуть свою владу і поміняти – як це вже не раз траплялось в недалекому минулому. Власне, практика Майданів показала, що національний біколор все ще залишається символом протесту. Протесту проти старого – радянського – ладу. Державна номенклатура і бюрократія всіляко намагається „сприватизувати” цей символ – але поки це до кінця їй так і не вдається.

Схожим, до речі, є ставлення до прапора і у США – де переважна більшість населення може бути незадоволена політикою Обами, Конгресу, губернаторів і місцевого шерифа на додачу, але на святкування Дня прапора це якось особливо не впливає.

В той час як у Росії завдяки старанням пропаганди відбулось повне ототожнення держави з адміністративно-виконавчою вертикаллю і Путіним на її чолі. А оскільки у свідомості громадян держава і путінська вертикаль – це практично одне й те саме, то й триколор, у більшості випадків, означає не „я люблю Росію” – а „я люблю Росію Путіна, Суркова, Шувалова, Іванова, Вайно та Рубльовки”. Жодна адекватна людина – навіть проросійськи, та що там - проімперськи налаштована, любити таку Росію не здатна. Тому „триколор” і залишається прапором офіціозу, „православних байкерів” та інших почвар „керованої демократії”. Прапором концепцій, організацій та людей, середньостатистичному росіянину чужих, а нерідко – й ворожих.

Чи збережеться подібне співвідношення в майбутньому – покаже час. Хоча, не виключено, після демонтажу путінської вертикалі прапор, який настільки міцно з нею зрісся, також доведеться замінити.