Чи відродить Лукашенко власноруч українську Берестейщину

Під час зустрічі з президентом Білорусі було порушено питання про відновлення вивчення української мови у Брестській та Гомельській областях. Ідея цікава, проте далі декларацій справа навряд чи піде

Політичний оглядач
Чи відродить Лукашенко власноруч українс…

Лукашенко може пристати на пропозицію Порошенка без особливих проблем. По-перше, етнічні українці, які проживають в Білорусі, дуже русифікувалися, тому не варто очікувати, що їхні діти масово відвідуватимуть навчання українською. Доки не побачать своєї подальшої перспективи саме в Україні – отримання вищої освіти з подальшим працевлаштуванням. А для цього україномовною має стати сама Україна, інакше працювати тут білоруські українці можуть і зі знанням російської.

По-друге, наша держава протягом двадцяти з гаком років мало що робила для діаспори, тому маємо те, що маємо. В Білорусі відсутні школи, де б навчання проводилося українською, хоча за статистичними даними в цій республіці мешкає 159 тис українців, що складає 1,7% від загальної кількості населення країни. А на початку минулого століття на Берестейщині українці були титульною нацією. Нині серед національних меншин у Білорусі вони треті після росіян і поляків. У Брестській області проживає близько 40 тис. українців, у Вітебській – 15 тис., Гомельській – 31 тис., Гродненській – 15 тис.; Мінській – 28 тис., Могильовська – 13 тис., у Мінську мешкає 18 тис. громадян Білорусі, які ідентифікують себе українцями. В країні діє 16 громадських організацій культурного-просвітницького характеру, а українська мова викладається в Білоруському державному університеті на спеціальності "Слов'янська філологія". Є й бібліотеки з відділами української літератури і книжковим фондом близько 5 тис примірників. Та й сам Лукашенко має українське коріння. Його дід Трохим приїхав до Білорусі з Сумщини.

Але це лише цифри і факти, насправді ж у цій країні, як і в інших сусідніх, наші земляцтва здебільшого тримаються на ентузіазмі й меценатстві. Десь ситуація краща, десь, як в Росії, де проводять трус в українській бібліотеці та переслідують її керівництво, зовсім погана. То ж ініціатива, з якою виступив Порошенко стосовно Білорусі, може стосуватися всіх його зустрічей як з сусідами, так і з далеким зарубіжжям. Але просто пропозиції відкривати українські школи – недостатньо.

У кожній країні є свої вимоги до освітнього процесу, чисельності шкіл і учнів у них. Приміром, 5 років тому українська діаспора у Молдові, а там вона значніша, аніж у Білорусі – більше 400 тис – почала бити на сполох через закриття шкіл (їх у цій державі близько п'ятдесяти). Представники міністерства освіти визнали наявність проблеми, але перевели стрілки на місцеві управління освіти, які мають право вирішувати, які школи оптимізувати. Зрозуміло, що без заступництва Києва по дипломатичній лінії, під оптимізацію потраплятимуть саме українські школи.

По-третє, нинішня влада має враховувати негативний досвід минулих років, коли діаспори були покинуті напризволяще, і впроваджувати політику українізації діаспор. Не калькування "русского міра" і не мавпування інших агресивних методів роботи з закордонними земляцтвами, як, приміром, це робить Угорщина, роздаючи свої паспорти угорцям нашого Закарпаття. Має бути політика дипломатичної і, за потреби, фінансової підтримки ініціатив з відкриття шкіл, класів, культурних закладів, ЗМІ у державах, де багато наших заробітчан – Польщі, Італії, Португалії, Німеччині. Це діаспора, чий голос потрібен державі при відстоюванні наших інтересів в країнах ЄС. Прикладом тут може слугувати Туреччина, яка ефективно користується ресурсом співвітчизників в Європі.

Паралельно з цим для українців – громадян інших країн – за умови знання мови можна запровадити пільги на вступ до вузів, працевлаштування тощо. Робочі руки Україні дуже потрібні, а років за десять вони стануть на вагу золота. Враховуючи фактор міграції народів, повертати співвітчизників значно краще, аніж вже дуже скоро мати у себе маленькі Шанхай чи Соуето. Власне, йдеться про потребу в державній цільовій програмі роботи з діаспорою. В її реалізацію доведеться вкладати чималі кошти, проте у випадку бездіяльності ми й далі лише сподіватимемося на добру волю керівників інших держав, які можуть погодитися, а можуть і мимо вух пропустити ініціативи про вивчення української на своїх теренах.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme