Чи почне Порошенко "священну гібридну війну" з Московським патріархатом

Під час зустрічі з представниками Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій президент Порошенко заявив про необхідність якомога швидше створити в Україні помісну церкву, "адміністративно незалежну від інших держав", пише "Ділова столиця".

Президент зазначив, що "релігійний фактор" використовується "нашими ворогами" у гібридній війні, що, згідно з опитуваннями, більшість українських громадян хотіли б бачити у своїй країні автокефальну помісну церкву і що нашим церковним пріоритетом у нинішніх політичних умовах має стати єдність.

Нічого нового - і навіть досить різкого - президент не сказав. Наприклад, він не назвав на ім'я ані ворога, ані ту церкву, яка з цим ворогом активно співпрацює. Також дещо недоречно прозвучала фраза про те, що держава в жодному випадку не втручатиметься в церковні процеси. Тому все сказане перетворилося на китайський попереджувальний постріл у повітря.

Президента можна зрозуміти: позиція Київської митрополії УПЦ МП зухвала, її діяльність на користь Москви занадто відверта, владики в упор не помічають натяків Банкової і не хочуть йти на компроміс. Все це загострює цивільну кризу - що, здається, і є головною метою підривної діяльності керівництва УПЦ МП. Час від часу ця криза переходить у маленькі локальні пожежі, які, у свою чергу, із задоволенням використовують російські пропагандисти - як світські, так і церковні.

І хай як важко ще недавно відверто московсько-православному Порошенку розмовляти зі своїми духовними отцями тоном ультиматумів, йому доводиться це робити. Хоча б із тієї причини, яку сам назвав - в українських масах діяльність "московських попів" оцінюється все більш негативно, а прагнення мати "свою церкву" стає все більш гострим політичним бажанням навіть серед тих, хто до питань релігії абсолютно байдужий. З усією щирістю скажу, що політизація церкви - це дуже, дуже погано для неї самої і для її вірян. Але тут нам вибору не залишили. Власне, у РПЦ ніколи не було інакше.

Люди у владі, здається, це відчувають. Як і те, що суспільно-політичний фон для різких рухів щодо церковної політики хороший, як ніколи. І хоча виступ президента Порошенка на зустрічі з представниками ВРЦіРО виявився, як завжди, повним дипломатичних іносказань, багатозначних пауз і смислових спіралей, вони набувають особливої значущості на тлі інших подій.

Наприклад, на тлі зареєстрованого напередодні зустрічі проекту закону "Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких розташовані в державі, визнаній Верховною Радою України державою-агресором". Тексту проекту на сайті ВР поки що немає. Але, судячи з назви і списку депутатів-ініціаторів, нічого втішного для Моспатріархії і Київської митрополії УПЦ МП у ньому не міститься.

Або, скажімо, візит президента в Румунію. Під час якого Порошенко не пошкодував часу на зустріч із патріархом РумПЦ, а його прес-служба, у свою чергу, не пошкодувала кількох рядків. З яких випливає, що президент обговорював із румунським патріархом перспективи автокефалії української православної церкви. Пікантність ситуації стає зрозумілою, якщо врахувати, що РумПЦ - друга за чисельністю православна церква світу - має всі шанси стати першою, якщо нинішній лідер - РПЦ - втратить Україну. Другою за чисельністю, до речі, у цьому випадку, швидше за все, виявиться українська церква.

Також цікавим і важливим сигналом для Київської митрополії та Моспатріархії став скромний рядок про те, що РумПЦ уже через рік дасть можливість своїм українським парафіям проводити богослужіння українською мовою. Принадність у тому, що "українські парафії РумПЦ" - це не тільки українські села в Румунії. У РумПЦ також є парафії на території України - "історично румунські" частини Закарпаття і Буковини. Де РумПЦ давно та успішно "захищає інтереси румуномовних", відкриваючи свої парафії всупереч усім і всіляким упередженням щодо "канонічних територій". Досі на це "канонічне самозахоплення" закривали очі, виправдовуючи ситуацію тим, що РумПЦ обслуговує румуномовну частину регіону. Але якщо РумПЦ почне проводити богослужіння українською не лише для українців у Румунії, але і у своїх українських парафіях, це буде актом відвертого прозелітизму щодо канонічної УПЦ МП. І що румунський патріарх фактично отримав згоду українського президента.

Але найгірше - з інформаційною атмосферою. "Московським попам" останнім часом дістається, як ніколи - і спробуйте сказати, що вони цього не заслуговують. Але останні дні стратегія змінилася: від батюшок-сепаратистів і владик, які не визнають факту "агресії", передові інформзагони перейшли до висвітлення централізованого "закидання" в Україну "монахотітушок".

Уже кілька днів соцмережами поширюється "інформація з неназваних джерел" про те, що Моспатріархія направляє в монастирі і семінарії України кадри з Росії. Джерела, повторюся, не названі, зате названі цифри - скільки в який монастир пришлють "вірних" людей, а також "переговорники" з боку України: митрополит київський Онуфрій і "чинний на окупованих територіях" митрополит Митрофан.

Експерти сходяться на тому, що має місце "вкид" - але в голосах металу не вистачає. Публікація "гуляє" по Мережі - переважно сильно "правими" провінційними інтернет-виданнями без підтверджень і спростувань, обростаючи здогадками про те, чим саме займатимуться ці "заслані ченці".

Власне, ні підтверджувати, ні спростовувати цю інформацію немає сенсу. Оскільки її основна мета - викликати емоції. З чим вона дуже добре справляється. Навіть якщо президент не наважується відкрито вступити в гібридну війну з РПЦ/УПЦ МП, його підштовхнуть. Зрештою, про те, що церковні канали забезпечують гібридну війну Росії проти України, ми з вами знаємо з тих пір, як один з організаторів українського турне "Дари волхвів" "спустив курок" на Донбасі. До речі, з тих пір паломницькі тури - наші до них і вони до нас - не припинилися. Церковні структури - особливо комерційні церковні структури - продовжують працювати, як ніби нічого не відбувається. Як на вихід, так і на вхід.

Звичайно, так продовжуватися не може. Державні структури змушені якось на все це реагувати - просто тому, що наростає нерозуміння серед виборців. Якщо президент хоче зберегти хоча б ті крихти симпатій, які у нього ще є, він не може не висловлюватися на користь єдиної помісної церкви та автокефалії. Але який його план? І чи є він у нього? Чи є та сама горезвісна "політична воля", яку вважають чи не вирішальним чинником у появі помісної української церкви?

Президент, звичайно, багато і правильно говорив на зустрічі з ВРЦіРО про єдність, яка "наше все". Але ні слова не сказав ні про механізми - у тій частині, де "єдність", ні про відповідальність - у тій частині, де про "релігійний чинник" у гібридній війні.

З чого напрошується досить песимістичний висновок: влада категорично не хоче мати справу з церквою і церковниками, хай там що вони роблять. Президент у черговий раз намагається чинити тиск на керівництво УПЦ МП, схилити його до лояльності, переконати "поводитися пристойно", а не розв'язати проблему співпраці українських церковних структур із агресором.

Остаточно про серйозність намірів керівництва країни можна буде судити за долею законопроекту про "особливий статус церкви агресора". Який, швидше за все, виявиться дуже різким, його не приймуть одразу, але й не відхилять остаточно. Відправлять на доопрацювання. Щоб висів, як дамоклів меч, над головами владик. Зате на його тлі можуть прийняти зручний для УПЦ КП та ідеї "повзучого об'єднання" законопроект про процедуру переходу церковних громад з однієї юрисдикції в іншу. А можуть і не прийняти - і тоді владики УПЦ МП опиняться під тиском подвійного - політичного та економічного - аргументу. Який, можливо, змусить їх змінити вираз обличчя.

Боюся, нічого більшого від них і не потрібно. Якби митрополит Онуфрій із товаришами в потрібний момент вставали, аплодували і робили хорошу міну - наша влада охоче відповіла б їм взаємністю.