Формат для Путіна: Чим може зашкодити новий "Будапешт" Тимошенко

Один з лідерів передвиборчих соціологічних опитувань Юлія Тимошенко намагається пройти по тонкому лезу: не втратити тих виборців, що вже є у її активі з одного боку, та відтягнути потенційних прихильників від своїх конкурентів. І в цьому контексті неабияк важливою є позиція Тимошенко навколо найбільшої проблеми України – війни на Сході. Але з формалізацією своєї позиції Тимошенко відтягувала скільки могла. І коли нарешті тягнути було більше нікуди, вона вирішила уникнути конкретики, влаштувавши окозамилювальний карнавал на будапештський мотив.

Проблема Тимошенко

Виглядає так, що мізки виборчої кампанії Тимошенко сильно напружилися, аби вигадати хоч скільки-небудь близький до реальності сценарій, який можна представити як "стратегічний план перемоги". Але шлях, яким довелося рухатись піарстратегам Тимошенко, нагадував швидше боязку пробіжку мінним полем. Адже занадто важко лавірувати між ризиками підірватись на міні визнання мінських домовленостей і не впасти у демагогію реляцій про чудесну перемогу і звільнення Криму з Донбасом вже через місяць після інавгурації.

Тож якийсь світлий ум з лав тимошенківських технологів запропонував витягти з нафталіну Будапештський меморандум і спробувати "пропетляти" з його допомогою до фінішу виборчої кампанії. Не виключено, що ставка на цю технологію, яка передбачає звільнення Тимошенко від необхідності хоч скільки-небудь конкретно визначити свій план по Донбасу, дозволить зберегти обличчя перед своїм виборцем. Оскільки останній, відчувши хоч найменшу слабину в позиції Тимошенко, легко піддасть її анафемі.

Задля презентації своєї унікальної стратегії і надання їй переконливих форм, Тимошенко разом зі своїми технологами вирішили розіграти грандіозне видовище – Національний форум "Нова стратегія миру та безпеки".

План Тимошенко

Формат форуму передбачав участь у ньому широкого кола військових полковників та генералів, дипломатів та експертів, які своїм "солідним чоловічим мовчанням" або невиразною артикуляцією мали б створити враження масштабної підтримки ініціативи Тимошенко.

Отже, Тимошенко озвучила кілька напрямків своєї безпекової стратегії, з якою вона вирушає у виборчу кампанію. Серед них і посилення санкцій стосовно Росії, і притягнення її до юридичної відповідальності через міжнародні суди з подальшим стягненням грошової компенсації, і вливання у армію грошових потоків для її зміцнення. Але найбільшу ставку, як виглядає, Тимошенко робить на відтворення Будапештського процесу – з залученням нових учасників.

Цей формат - чи то з мотивів тролінгу Порошенка з Ахметовим, чи то з туги за власним "плюсиком" - Тимошенко пропонує назвати "Будапешт+". "Туди мають увійти всі країни-гаранти територіальної цілісності та суверенітету України: насамперед – США і Велика Британія, і, безумовно, Україна та Росія. Але ми добре знаємо, що трохи пізніше до Будапештського меморандуму приєдналися Франція та Китай, а це посилює міць та потужність цих гарантій. У цьому посиленому форматі обов'язково має бути і Німеччина, адже вона та персонально Ангела Меркель доклали максимальні зусилля, щоб спробувати припинити війну, розв'язану Росією в Україні. Окрім цього, на мій погляд, від ЄС було б доцільно запросити Верховного представника ЄС у закордонних справах та політиці безпеки", – пояснила свою пропозицію Юлія Тимошенко.

Сподівання лідерки "Батьківщини" лежать у площині того, що Україна "за запитом усього цивілізованого світу відмовилася від третього у світі ядерного потенціалу і свої зобов'язання перед людством виконала, і тепер слово, а головне – дія, за гарантами нашої безпеки і територіальної цілісності".

Солдати Тимошенко

Втім, ані Тимошенко, ані її стратеги не можуть не розуміти, що наповнення гарантій, наданих Україні у 1994 році у Будапешті реальним змістом є практично нереальним. Адже і під час перших путінських спроб віджати Тузлу у 2003 році, і під час наступної анексії Криму і захоплення Донбасу, будапештські домовленості були мовчазно поховані світом. І викопувати та реанімувати цей труп не має охоти ні в кого з учасників. Під формальним приводом нератифікації тієї угоди парламентами країн світові лідери в угоду своїм страхам або вигодам без зайвих слів каналізували гарантії безпеки для України, які та ніби виміняла на ядерну зброю.

У Тимошенко не можуть не розуміти, що ані гарні очі їхньої лідерки, ані потенційні загрози від відкриття кримсько-донбаської скрині Пандори, не змусять Європу з Америкою офіційно сідати за стіл, на якому лежить токсичне українське питання.

Побіжно це розуміє і Тимошенко. Бо з одного боку вона галасує за Будапешт+, а з іншого обережно пропонує не знищувати Мінськ, адже розуміє, що стимулів організувати якийсь інший діалог навколо нашої війни, окрім як у України більше ні в кого немає.

"Солдати" Будапешту+, принаймні їх притомна частина, очікувано не пускають слину від ініціативи кандидатки. І обговорення, яке відбулося після більш ніж двогодинного спічу Тимошенко засвідчило, що місце за столом отримали ті, хто або демонструє безумовний одобрямс і готовність щиро і шляхетно боротись разом з центральним персонажем. Або мовчазні генерали, які невербально демонструють лояльність.

Власне, ніхто інший за стіл Тимошенко потрапити б не міг, адже план просто не передбачає жодної неканонічної думки стосовно предмета дискусії. Та й формат передвиборчої технології взагалі унеможливлює дискусію та іншу думку.

Тож висновок з учорашньої "стратегічної" феєрії може бути лише один: ми досі не знаємо як кандидат у президенти Тимошенко збирається розрулювати найголовнішу проблему України. А непрозорість дійсних намірів наштовхує не недобрі роздуми про ймовірні зради та перемоги, що можуть очікувати нас на цьому шляху.

Нюанс Тимошенко

Але є тут ще один тривожний момент, на який вже звернули увагу деякі експерти. Йдеться про те, кому насправді може бути вигідний Будапешт+. Аналізуючи пропозиції Тимошенко і уявивши собі гіпотетичний стіл переговорів у Будапешті (чи в іншому місці) ми побачимо за одним столом з лідерами світу й головного українського ворога – Володимира Путіна. Адже без нього Будапешт+ взагалі немає сенсу.

Комусь може здатися, що таким чином Путіна повертатимуть у глобальну політику, з якої його методично витискали останнім часом - G-8, санкції, критика в ООН. От тільки говорити про те, що російський лідер сьогодні перебуває в ізоляції, буде не зовсім правильно. 11 листопада у Парижі він зустрінеться з Трампом, до нього в гості їздять Меркель і Макрон, з ним будують "Північний потік - 2". Існує також нормандський формат, в рамках якого Порошенко, Макрон, Меркель і Путін ведуть переговори по Донбасу. І саме Путін останнім часом ігнорує його попри заклики лідерів ЄС повернутися за стіл переговорів. Не так давно Путін у Стамбулі проводив переговори по Сирії з лідерами Туреччини, Франції та Німеччини.

Можливий формат "Будапешт+" справді несе загрозу Україні. Росії дуже вигідно плодити суперечності в дипломатії. Чим більше міжнародних форматів по вирішенню однієї проблеми - тим більше цих суперечностей, оскільки в кожному з них інтереси учасників враховуються по-різному. А там де суперечності, там Росія може заплутати процес і спробувати максимально витиснути з цього умовного хаосу свій інтерес. Який, звісно ж, не влаштує Україну. Фактично "Будапешт+" у багатьох моментах суперечитиме "нормандському формату", бо передбачає участь одних і тих самих учасників - Німеччини, Франції, Росії, України, з можливістю додавання до них теоретичних США та Китаю. Якщо останнім буде це цікаво.

Щоб не виникало суперечностей між домовленостями, заради "Будапешта+" може виникнути необхідність заморозити той самий "норманд". От тільки що тоді робити з його здобутками і домовленостями, яких було досягнуто в ньому? І хто взагалі погодиться на це?

Найочевидніше, що "Будапешт+" вигідний Тимошенко виключно у вигляді піару і балачок. Бо існування цього формату в майбутньому більше схоже на міф, але ж який гарний. В цьому ж форматі, на відміну від існуючого сьогодні "норманду", має виноситися на повістку дня незаконна анексія Криму. От тільки є мрії кандидата в президенти Тимошенко, а є реальність, яка зовсім інша. Путін не збирався говорити про Крим, і у випадку винесення питання півострова в площину іншого формату, він все одно не стане обговорювати повернення Криму Україні.

Окремий момент - чи підуть на зміну форматів західні партнери, зокрема США? Америку за Трампа цілком влаштовує двосторонній формат комунікації з російським президентом, а щодо Донбасу поговорити може Волкер з Сурковим. Лідери ЄС наполегливо намагаються всадити Путіна за стіл переговорів у нормандському форматі, на що той не йде, бо сподівається на певне переформатування.

Дивним чином сталося, що в історії з "Будапештом+" інтереси росіян та Тимошенко справді збігаються. І ось це справді непокоїть.