Рейтинг Бойка пішов у ріст: Що відбувається і чим це загрожує Зеленському

Рейтинг довіри серед національних політиків очолює Володимир Зеленський, якому довіряють 41%, а не довіряють – 54%. Наступний Дмитро Разумков: йому довіряють 29%, а 37% – не довіряють, (ще 29% взагалі не знають хто це). Третій Юрій Бойко: 27% проти 55%. За ним Юлія Тимошенко (26% проти 69%) і Петро Порошенко (23% і 73% відповідно).

А от прем’єра Дениса Шмигаля українці досі не можуть чітко ідентифікувати: більше четверті опитаних не знають його. Такого феномену в нашій історії, мабуть, ще не було.

Зеленський очолює і президентський рейтинг. Якби вибори відбулися найближчим часом, то його підтримали б 26,2% тих, хто має намір голосувати та визначився із вибором. За Бойка проголосували б 16,6%, за Порошенка – 13,3%, за Тимошенко – 10,5%. Інші кандидати помітно відстають від цього квартету.

А от до парламенту, згідно з оприлюдненим опитуванням, потрапили б "слуги" (вони поки ще тримають першість з 21,6%), "ОПЗЖ" (17,4%), "Євросолідарність" (14,5%), "Батьківщина" (10,9%), близькі до подолання 5-відсоткового бар’єру "Українська стратегія Гройсмана" і "радикали" Олега Ляшка.

Про те, чому падають рейтинги Зеленського і "слуг" сказано стільки, що аж нецікаво. Тому зосередимося на причинах підйому "ОПЗЖ", яка разом із "ЄС" в усіх соцопитуваннях демонструє поступове зростання, а перші особи цих партій від опитування до опитування змінюють один одного на другій рейтинговій позиції. Зараз уперед вирвалися Бойко та "Опоплатформа – За життя". Та чи є ріст їхнього рейтингу тривалим трендом, чи ми просто повертаємося до традиційного для України ідеологічного і регіонального електорального поділу, який позаминулого року завдяки нестримному популізму порушили "слуги"?

В "ОПЗЖ" є потужний ресурс, проте є й слабкі сторони, які гальмують перетворення цієї політсили на аналог Партії регіонів. Перша – відсутність лідера, здатного перемогти на президентських виборах. У них є Бойко, у якого існує персональна електоральна стеля. Він був і залишається не яскравим і харизматичним політиком, а, скоріше чиновником. А поява у цієї політсили нового обличчя неможлива з огляду на те, як сформовано "ОПЗЖ" - у неї є певна кількість непоганих спікерів, навіть відносно молодих, але всі вони "чиїсь". Хтось з групи Льовочкіна-Бойка, хтось - від Медведчука. А ці хлопці звикли діяти іншими методами: розкладати яйця в різні корзини, хитрими інтригами розгойдувати суперників і завдяки своїм медіа-ресурсам знищувати рейтинги неугодних політиків. А от про висунення на передній план нового лідера зі свого середовища вони не домовляться. Скоріше можуть зробити ставку на спікера Дмитра Разумкова. Хоча і цей сценарій виглядає доволі примарним.

Друга слабка сторона "ОПЗЖ" - їхня риторика щодо Донбасу. Вона проста: треба домовлятися з "ДНР" і "ЛНР", відновлювати контакти з Кремлем і позбавлятися "зовнішнього управління". Тобто, впливу Заходу. Для певної частини суспільства така риторика може виглядати привабливо, однак, і це показують соцопитування, немає критичної маси згодних повернути окуповані території шляхом капітуляції. Навпаки, згідно з оприлюдненим у грудні опитуванням Фонду "Демократичні ініціативи", зараз відсутні суспільні передумови, які сприяли б втіленню політичних домовленостей щодо виборів у ОРДЛО. При цьому опитування виявило суттєву проблему: суперечливі дії команди Зеленського посилювали табори і прихильників будь-яких поступок Росії, і прибічників силових дій на Донбасі. Тобто, доки у влади не буде чіткої і зрозумілої для суспільства стратегії стосовно деокупації, "ОПЗЖ" нарощуватиме рейтинг, граючи у гру "мир за будь-яку ціну". Фактично, це те саме, що "просто перестати стріляти" чи "поглянути у вічі Путіну", тільки вмотане у проросійську обгортку. Тож якщо "слуги" не хочуть, щоб рейтинг Зеленського опинився на рівні з рейтингом Бойка, вони мають припинити займатися імітацією процесу, змінити переговорників на російському напрямку і спільно із західними партнерами посилювати санкції проти країни-агресора. А ще – нарешті розібратися, хто для них більша загроза – проєвропейські чи проросійські сили. Це світоглядне питання, без відповіді на яке влада втрачатиме підтримку і на заході, і на сході, і в центрі країни.

Третя слабка сторона "ОПЗЖ" – соціальний популізм. Він приносить дивіденди, проте на цьому полі грають й інші гравці. І чим їх більше, тим активніше вони поїдають рейтинги один одного. Візьмемо ту ж тему росту тарифів. Основні політичні сили якось кволо відреагували на скачок цін. Це можна пояснити хіба новорічним розслабленням і святковим настроєм, адже пропустити таку чудову тему для піару – неприпустимо для серйозних політиків. Тієї ж споконвічної борчині за права "зубожілих" Тимошенко.

Можна прогнозувати, що після свят політики почнуть масовану антитарифну кампанію, вимагатимуть відставок в уряді, звинувачуватимуть в усьому особисто Зеленського і, як водиться, пропонуватимуть населенню черговий пакет простих рішень. Тому вже в лютому побачимо, чи залишаться Бойко й "ОПЗЖ" на другій рейтинговій сходинці. І хто з опозиціонерів на скільки підросте завдяки критиці тарифної політики.