Бомжа в президенти: Якого "слугу народу" хочуть бачити маленькі українці

Дорогою до редакції став свідком політичних баталій пенсіонерів у столичному трамваї. Розмову почала одна пенсіонерка, якій не сподобалося, що вона їде в старому, ще чехословацькому трамваї, а поряд зупиняються новенькі польські, які курсують по лінії швидкісного трамваю. "Накупили для показухи, а народ їздить у розбитих", - невдоволено заявила жіночка. Дарма, що саме в цей час народ завантажувався в новенькі вагончики. "Їх ще при колишній владі купили, - підтримала розмову інша пенсіонерка. – А ці тільки красти вміють". Зауважимо: польські трамваї закуплені за мерства Кличка.

Тут у розмову встряв чоловік років сімдесяти: "Кличко заробив на тому, що морди бив". Хто його знає, може таким чином він хотів виправдати нинішнє керівництво столиці. Але не вийшло. "У Черновецького хоча б банк був", - зламала плани чоловіка ще одна бабуся. Мабуть, за Черновецького була однією з його "улюблених бабусь".

Далі обговорення перейшло на кандидатів у президенти. "Порошенко накрався і далі хоче красти", - запевнила прихильниця трамвайної класової справедливості. "А Янукович і Юля хіба не крали? Крали", - вставив свої п'ять копійок захисник Кличка. "Нема чесних, одні злодії", - зробила висновок ще одна пенсіонерка, яка досі мовчала. Невже не бачила біл-бордів Гриценка?

В кінці вагону, похнюпившись, зграйкою стояли безхатьки у стані вічного похмілля – до них саме рухався кондуктор зі словами: "Або платіть, або виходьте". "Чого ви до них причепилися, хай молодіж платить. Зробили проїзд по 8 гривень. Звідки людям гроші взяти…", - кинула в бік кондуктора жіночка, яка дратувалася через старі трамваї. Безхатьки, проїхавши "зайцями" дві зупинки, вийшли. А знавці української політики переключилися на тему монетизації. Реакція на нововведення була очікуваною: хочуть у людей субсидії забрати.

Отака каша у головах. І зварили її колишні і нинішні політики. То ж чому дивуватися, що у пересічного виборця ще "совкове" прагнення до класової справедливості перемішалося з лютою ненавистю до всіх тих, хто збирається в президенти. Бо вони багаті й успішні. Доводиться констатувати: досить значна частина виборців готова проголосувати навіть за безхатька. Тільки ж звідки він візьме 2,5 млн на заставу…

Мусимо розчарувати шалену кількість бажаючих стати президентами – всі вони не відповідають портрету ідеального кандидата в президенти з народу. Принаймні для частини електорату. Які ж риси мають бути у їхнього обранця? Перша – чесність. Це поняття неоднозначне, бо абсолютно чесних людей не буває. Та все ж за правилом виключення зайвого можна сформувати певну градацію чесності. Приміром, багатії у свідомості частини майбутніх виборців, апріорі не чесні. Тому деякі кандидати вводять у моду збір коштів на їхнє балотування. Це відома технологія, і певні відсотки у такий спосіб на свій бік можна перетягнути.

Але тут також є нюанс – паралельно потрібно доводити потенційному виборцеві, що ти йдеш у владу голий і босий, і таким самим лишися протягом президентської каденції. Коли ти в недешевому костюмі і їздиш не старими трамваями, а автомобілем, хай і не дорогим, ти вже не чесний в очах тих виборців, про яких ми кажемо. А вони найчастіше і ходять голосувати. Тому умовний кандидат-безхатько на їхньому фоні виглядатиме чеснішим: він справді бідний, йому вистачить на пляшку й закуску і президентської зарплати. Тобто, у нього немає сенсу красти в особливо великих розмірах.

Наступна риса – справедливість. Окремі наші кандидати намагаються вдавати із себе "жертву режиму" - розповідають про напади, кажуть, що їх не пускають на телеефіри і таке інше. Та хіба це жертви! Ідеальний кандидат – той, хто відсидів за вкрадений мішок картоплі, бо влада "краде вагонами". На її фоні він – несправедливо засуджений, не корупціонер, не аферист, а красти його змусило саме життя. Судимість для українських політиків – не тавро, а іноді навіть плюс. Головне – правильно створити образ, додати до нього політичних мазків. Приміром, був у нас один, який у молодості крав шапки, а виправданням йому служив міф про тяжке життя на Донбасі. І міф спрацював.

Третя риса – кандидат має бути з народу, мислити, як народ. Із цим трохи легше – в образ ідеального кандидата вписуються не лише безхатьки, але й значна частина фейсбучної публіки, яка підхоплює будь-який нагатив, і жене його мережами. Тобто, ідеальний кандидат повинен говорити те, що хоче народ: "геть олігархів", "зменшу тарифи", "відправлю депутатських дітей в АТО"… А в наведеній вище історії з трамваями – пересаджу всіх на старі трамваї, нема чого ділити людей на сорти. І не дай Боже претендентові в "слуги народу" сказати, що корупцію породжують самі громадяни, які дають хабарі чиновникам, що порядок в державі починається з елементарного порядку в під'їздах і так далі. Такий кандидат приречений на поразку.

Наявність вищої освіти, успішності у сфері державного управління або хоча б у якійсь сфері – не обов'язкові елементи. І навіть обтяжливі. Доведено значною групою українських депутатів, які не мають вищої освіти, проте є фахівцями в усьому – від боротьби з корупцією до геополітики, та експертами, що заполонили телевізійні ефіри, звідки видають сентенції космічного масштабу і космічної ж дурні.

Сумнівно, що серед кандидатів з'явиться справжній безхатько. Йому просто для реєстрації ніхто грошей не дасть. Хоча, можливо, в якості соціального експерименту така технологія була б прийнятною. Потрібно ж нарешті вилікувати частину виборців від хворобливої класової ненависті, чорних заздрощів і перенесення власних проблем на інших.