Блогери на троні: Чому Зеленський раз-у-раз програє Путіну в інформаційній війні

Сьогоднішня історія з (не)поверненням військовополонених та політв’язнів, на жаль, вийшла до болю схожою на черговий повтор пустопорожніх обіцянок української влади на цю тему, які рідні та близькі утримуваних Росією заручників чують з дивовижною періодичністю впродовж останніх шести місяців.

Слід віддати належне – почалась ця пошесть ще за Петра Олексійовича, який в останні тижні свого президентства був схильний розповідати про "ось-ось обміняємося". Втім, Порошенко, як досвідчений дипломат, хоча б додавав "ймовірно" і "можливо". Ну, чи "на 99 процентів".

Натомість у команді чинного президента України навіть такими дурницями не заморочуються. Генпрокурор перепощує неперевірені факти з соцмереж – і, треба думати, тішиться лайками і шерами. Голова РНБО влаштовує незрозумілі прогулянки до Жулян. Родичів ув’язнених висмикують з дому і тягнуть до Києва. А СБУ інформує про те, що обміну, скоріше за все, сьогодні не буде, вже тоді, коли інформаційна хвиля здіймається до зірок, і половина населення країни впевнена, що полонені і політв’язні вже у Києві.

І все це на основі чого? Шуму і вкидів у російських ЗМІ? Бо жодна російська офіційна особа нікому й нічого не коментувала. А заяви Венедиктова до справи, звичайно, не пришиєш.

І, помітимо, це вже третій, хоч, звичайно, і найбільш масштабний анонс повернення моряків та політв’язнів від команди чинного президента.

Звичайно, що після такої інформаційної підготовки у офісі президента будуть готові на все, аби лиш тільки обмін відбувся якнайшвидше. Навіть якщо Росія звільнить не всіх, кого обіцяла. Навіть якщо захоче собі Цемаха – який би став в нагоді Україні в Нідерландах на трибуналі, а не під Москвою на дачі. Чи радше навіть у підмосковному лісі в безіменній могилі.

Аналогічні передчасні анонси стали фірмовим стилем команди Зеленського. Тому після заяви про "надзвичайно результативне перемир’я" доводиться пояснювати, звідкіля взялося чотири трупи за один день, і розповідати про "часом прицільні неприцільні обстріли".

А ще всі пам’ятають анонс участі США в "нормандському форматі", який не справдився і навряд чи колись справдиться. Просто тому, що запросити стороннього модератора без згоди учасників переговорів неможливо. І оголошення про зустріч в старому варіанті "нормандського формату" в найближчі тижні – яка, знову-таки, якщо й відбудеться, то помітно пізніше. Хоча тут, слід віддати належне, купилася не тільки команда Зеленського, а й Берлін з Парижем.

При тому подібна практика стосується, звичайно, не тільки стосунків з Росією. Досить згадати, наприклад, про анонсований, але так і не підписаний спільний документ на зустрічі Зеленського і патріарха Варфоломея. Цей факт дав грунт для цілої хвилі химерних вигадок російських журналістів, ієрархів як РПЦ, так і УПЦ МП. Хоча якби інформація про факт підготовки документу не покинула б стін офісу президента, всього цього можна було би легко уникнути.

Втім, стамбульські пригоди – це дрібниці. Найбільш руйнівними подібні помилки є саме у відносинах, а точніше, інформаційній війні з Росією. Хтось може сказати, що все це – результат хитрих прийомів Путіна. Але реальна причина подібних помилок – марнославсто і схильність до самопіару членів нової владної команди. Для яких можливість поінформувати громадськість про власні чи й не дуже  звершення та перемоги є важливішою за реальний стан справ. Такий підхід у їхньому попередньому житті, можливо, був зручним для досягнення кар’єрних цілей. Але зараз він раз за разом призводить до погіршення переговорної позиції української сторони. Яка й без того на сьогоднішній день, на жаль, не блискуча.

І дає можливість чудесним персонажам на кшталт депутата від ОПЗЖ Рабіновича радити новій владі "просто закрити рот". І попри всі особливості цієї особи, не залишається нічого іншого, як погодитись, що цього разу він таки має рацію.