Більше, ніж Томос: Чи зможуть Порошенко та Варфоломій завербувати дві третини УПЦ МП

Президент Петро Порошенко і Вселенський патріарх Варфоломій підписали двосторонню угоду про створення в Україні помісної православної церкви та надання їй автокефалії, пише Depo.ua з посиланням на "Ділову столицю".

За словами президента Порошенка, ця угода завершує створення помісної церкви. Також він зазначив, що цей день - 3 листопада - відтепер вважається історичною датою. Вселенський патріарх був дещо стриманішими в оцінках та дещо конкретнішим - він висловив упевненість, що рішення про автокефалію призведе до об'єднання всіх українських православних в одну церкву.

Підписання "історичного документу" додало пишноти офіційному візиту голови нашої держави до Стамбулу. Цьому візиту взагалі пишноти вистачало - схід є схід. Однак, у чому суть і необхідність цієї угоди залишається поки що неясним. Якщо у створенні єдиної помісної церкви все йде своєю чергою, то цей документ здається просто надмірним - всі, необхідні церкви документи і рішення, приймаються на синодах і соборах. Але в разі, якщо підписи під паперами поставлено - і саме цей день закликали вважати "історичним" - значить, це комусь потрібно.

Кому і навіщо, загалом, зрозуміло: наближаються вибори, і вкрай потрібні "перемоги". У справі про Томос у президента все складається не зовсім так, як хотілося б - ініціативу перехопили церковники (що природно, враховуючи природу справи), фігура президента відійшла на другий план і навіть дещо в тінь могутнього старця - патріарха Філарета. Президент, можливо, просто відчуває внутрішню необхідність нагадувати, хто тут "винуватець урочистості" і чия подія більш "історична".

У той же час необхідність такої двосторонньої угоди може говорити про те, що справа йде не зовсім по-суворівськи. Обом сторонам хочеться гарантій. Одній - що автокефалія буде, її дадуть, а не викинуть яке-небудь колінце у найбільш невідповідний момент. Іншій - що держава буде сприяти та співпрацювати з Вселенським престолом, а не піде на прості популістські кроки, навіть якщо їх підтримає деяка частина електорату.

Про частини угоди можна здогадатися з короткої ремарки патріарха Варфоломія: він сподівається, що нова церква об'єднає всіх українських православних. Це може означати, що сценарій, який розроблено і озвучено в УПЦ КП, передбачає швидкий собор у складі, переважно, єпископів цієї церкви, а в подальшому - подвійну православну юрисдикцію, не підходить Фанару. Судячи з усього, в константинопольському патріархаті збираються проводити собор у розширеному складі - з максимальним охопленням єпископів незалежно від того, до якої юрисдикції вони належали раніше. Зрештою, в даний момент всі вони належать до однієї - Вселенської - юрисдикції.

Переговори йдуть, і місцями бурхливо - про це можна судити з інформаційних сплесків. Наприклад, чутки про те, що патріархові Філарету і митрополиту Макарію на Фанарі - прямо чи натяками - заборонили брати участь у виборах патріарха. Чутки про це ходили і раніше, але озвучив їх керуючий справами Київської митрополії митрополит Антоній - тільки озвучив, але ніяк не підтвердив. Як не підтвердив їх у своєму - в іншому дуже відвертому інтерв'ю - і член синоду Константинопольскої церкви архієпископ Іов. Але, як би там не було, тиск на патріарха Філарета з боку греків простежується.

Це зовсім не означає, що Фанару несимпатичний особисто патріарх Філарет і там його "не хотіли б бачити". Цілком можливо, що Вселенського патріарха просто не влаштовує пов'язаний з його фігурою формат собору - формат, який відкриває саме і лише йому шлях до патріаршества. У зв'язку з цим з боку греків прямо звучать питання про те, чому б патріарху Філарету не поступитися - для загального блага? Але "благо" - категорія хитка. Піти зараз патріарх, дійсно, не може, і справа тут не в особистих амбіціях (хоча і не без них, звичайно). Патріарх представляє не стільки себе і свої інтереси, скільки інтереси своєї структури і своєї команди. Він їхній таран і запорука їхнього успіху. І він просто не може не справдити їхніх очікувань.

Якщо в УПЦ КП досить чітко формулюють свою програму і своє бачення майбутнього церкви, то з УПЦ МП - все зовсім навпаки. Тут воліють робити вигляд, що нічого не відбувається. Але нехай це вас не вводить в оману - відбувається, і досить інтенсивно. Тому що Фанару потрібно знайти спосіб вплинути на владик УПЦ МП, щоб якась істотна їхня кількість взяла участь у Соборі. Не 2, не 8 і не 10, як анонсувалося досі. Хоча б половина - тобто чоловік сорок. А краще дві третини.

Не виключено, що саме про це говорили між собою на Фанарі президент України і Вселенський патріарх - що вчинити, щоб владики МП прийшли? Угода про співпрацю Банкової і Фанару в цьому контексті може означати, що в роботу, у разі необхідності, може бути пущено адмінресурс. Ні для кого не є таємницею, що світські і церковні еліти в регіонах пов'язані між собою діловими інтересами. Це можна використовувати.

Про те, що до такого сценарію розвитку подій готуються в УПЦ МП, може свідчити досить дивне звернення, розпочате митрополитом Запорізьким Лукою до вінницького колеги митрополита Симеона. Саме до нього, а не до записних МП-шних автокефалів, на кшталт митрополита Черкаського Софронія чи митрополита Переяслав-Хмельницького Олександра. З цими все ясно. Інша річ - митрополит Вінницький. Вже одне те, що він вінницький, ясно вказує на його зв'язок (або навіть приналежність) до президентського клану. І вже тому він - кандидат номер один на "договірняк". Власне, президент не приховував, що бачить "свого" митрополита на головних ролях - він лобіював кандидатуру митрополита Симеона ще в 14-му році на виборах предстоятеля УПЦ МП.

Ходили також чутки про те, що президент намагався вмовити митрополита Київського Онуфрія переглянути своє ставлення до автокефалії з перспективою очолити українську помісну церкву - розрахунок був зроблений на те, що за митрополитом Онуфрієм масово підтягнуться єпископи УПЦ МП. Але митрополит Онуфрій не виявив готовності до співпраці. І саме митрополит Симеон - на думку своїх же - виявився першим на лаві запасних.

У своєму зверненні - відкритому, але адресованому митрополиту Симеону - митрополит Лука обвинувальним тоном переказує своєму колезі - а заодно урбі ет орбі - чутки про те, що він, мовляв, готовий взяти участь в автокефальному проекті, і з залізною ноткою в голосі вимагає публічно спростувати ці чутки.

Не знаю, як митрополит Симеон, а митрополит Лука останнім часом став "зоряним" єпископом УПЦ МП. Починаючи з невідспіваного хлопчика, він буквально не сходить з манежу та звинувачує Константинополь то в тому, що він стимулює священиків вбивати своїх дружин (своєрідна критика рішення Синоду Вселенської церкви про другошлюбність для священиків), то приписує "стамбульському" патріарху риси Антихриста. Загалом, з усіх сил намагається виглядати більш католицьким, аніж папа римський. А тепер ось узяв на себе функції внутрішньої служби безпеки УПЦ МП - виявляє неблагонадійних і вимагає від них доказів невинності. Його завзяття, здається, знаходить схвалення у найвищого керівництва - він тепер, як правило, супроводжує митрополита Київського в його поїздках в Білокам'яну. І взагалі, починає виглядати цілком "папабіле" - якщо дивитися зі Спаської вежі Кремля.

Проте його звернення до митрополита Симеона на тлі заяв Фанару про "широку церковну коаліцію" інтригує. І не можна виключати, що "донос" на митрополита Симеона покликаний налякати і приструнити інших потенційних "відступників" - які, на відміну від владики Симеона, не так надійно прикриті президентським крилом. Але, може, на Фанарі президент підписав гарантії і для інших єпископів УПЦ МП?

У цій історії багато зацікавлених у своїй перемозі. Це і президент, якому йти на вибори, а стартові показники у нього не найкращі. І патріарх Філарет, який хоче гідно завершити справу свого життя. І Фанар, який дуже добре розуміє, що подвійна юрисдикція - це не те що не перемога, це межує з поразкою. Тому що такий варіант не подолає, а закріпить розкол в українській церкві. До того ж, цілительство розколу було тим "альтруїстичним" мотивом переділу канонічних територій, який могли б прийняти і свої, і чужі у міжправославному діалозі. Якщо патріарх Варфоломій провалить об'єднання, його репутація у православному світі може бути знищена. Тому його головна мета - не дати автокефалію, самостверждившись таким чином у своїй виключній ролі "першого серед рівних". А вирішити проблему розколу.

На щастя, його інтереси збігаються з інтересами держави Україна. Яка страждає не від нестачі самостійності, а від браку згоди серед своїх. Розділена надвоє церква нічим не допоможе нам в нашому державному будівництві - навіть навпаки, зміцнить і освятить розкол вже не церковний, а цивільний, ідеологічний. Те, що є неприйнятним в адміністративно-політичних рішеннях, має бути неприйнятним і в адміністративно-церковних. Інакше церква не стане чинником консолідації - як нам обіцяли пропагандисти єдиної помісної, - а фактором федералізації і, в кінцевому підсумку, сепаратизму. Це неприйнятне для Фанару. Але, що набагато важливіше, це є неприйнятним і для нас - як для країни.