Різні мотиви в Єрмака і Резнікова: Чому всі різко заговорили про зміну Мінських угод

Про те, що команда Зеленського якось надто вже ретельно дозує інформацію про останні зустрічі мінської ТКГ – аж до такого ступеню, що українським ЗМІ, висвітлюючи  ті  моменти, про які українські посадовці мовчать, доводиться частково покладатися на заяви "посадовців" із сепаратистських анклавів – Depo вже писало.

Вочевидь, відчуваючи недоречність подібної ситуації, керівник офісу президента Андрій Єрмак увечері 10 липня таки провів прес-конференцію за результатами зустрічі у Мінську, яка відбулася 8 липня.

У ході цієї зустрічі посадовець звітував про мінські досягнення, при чому у вельми позитивному тоні. Зокрема, Єрмак розказав про "потужну підтримку позиції й нових ініціатив України щодо перезавантаження представництва у Мінську, щодо представників ОРДЛО з нашого боку". Вочевидь, здійснюючи в такий спосіб промо-акцію цієї доволі неоднозначної  ініціативи, співавтором якої був він сам.

Але найбільш оптимістично прозвучала заява посадовця стосовно шансів на припинення вогню у зоні конфлікту. "Дуже сподіваюся, що ми зможемо досягнути домовленості на найближчому засіданні ТКГ щодо пакету заходів, які би дійсно забезпечили припинення вогню…  Потрібен дійсний механізм. З допомогою представників Німеччини і Франції ми дуже близькі до того, щоб цей механізм був зафіксований" – заявив Єрмак.

Звичайно, якось не дуже віриться, що справи йдуть настільки добре. Але якщо припустити, що все вищесказане - правда, то якось дивно виглядає інша заява, зроблена віце-прем'єр-міністром, міністром з питань реінтеграції Олексієм Резніковим. Який, до слова, є заступником голови делегації України у мінській ТКГ.

У блозі для Atlantic Council, за добу до прес-конференції Єрмака, Резніков написав про те, що "після більш ніж п’яти років тупику на мирних переговорах між Росією та Україною очевидно, що необхідні нові підходи, щоб зупинити війну на східному кордоні Європи. Це означає вивчення прагматичних змін існуючого Мінського процесу". При тому Резніков, побувавши, здавалось би, на тому самому засіданні, що й Єрмак, заявляє, що  "прорив не здійснився, оскільки російські колеги продовжують порушувати угоду про припинення вогню, що є найфундаментальнішим моментом всього Мінського процесу". І ні слова ні про які скорі домовленості.

Заява вийшла настільки різкою, що заступник керівника адміністрації президента Росії Дмитро Козак, який очолює російську делегацію в ТКГ, виступив із логічним в цій ситуації запитанням про те, чи слова Резнікова є офіційною позицією України, чи "особистою експертною думкою" віце-прем’єра.

Звичайно, всі ми здогадуємося, якою є справжня ціна Мінських угод. І Резніков не сказав нічого радикально нового й несподіваного – про можливість модифікації Мінських угод говорив і сам Зеленський ще в грудні минулого року. В пристуності фрау Меркель, до речі.

Але ситуація, за якої один очільник української делегації в Мінську розповідає, що переговори перебувають "за крок від успіху", а інший – що говорити немає з ким і немає про що, виглядає, м'яко кажучи, дивно.

Звичайно, зрозуміло, що Резніков намагався надіслати повідомлення західній аудиторії про те, що політика умиротворення Росії є небезпечною, а геополітична криза, викликана агресією проти України, може розповсюдитись і далі на Захід.

Так само ми розуміємо, що Єрмак намагається переконати президента Зеленського в тому, що він - вельми ефективний переговорник, не зважаючи на низку гучних провалів як в роботі у складі ТКГ, так і в зовнішньополітичній діяльності загалом.

Зрозуміло, що Резніков сподівався на те, що в кремлівській адміністрації не надто уважно читають Atlantic Council. А Єрмак – що українці не читають взагалі нічого, крім прес-релізів офісу президента. Можна навіть припустити, що блог Резнікова – це була свого роду "пробна куля", випущена для того, щоб перевірити реакцію Заходу на ймовірний курс України на модифікацію Мінських угод.

Але в сухому залишку як в українців, так і в наших партнерів на Заході може скластися враження, що у команди чинного президента України геть-чисто відсутня стратегія щодо подальшого ведення переговорів із Росією. І що ключові особи в переговорній команді реалізують виключно своє бачення подальшого курсу цих переговорів. Або банально переслідують власні кар'єрні цілі. А найбільш прикрішим в цій історії є той факт, що подібне враження може бути цілком правдивим.