Залякування та лукавство Кремля: Чим закінчилася зустріч нормандських радників

До того, що розповіді про перебіг зустрічей в нормандському форматі, озвучені різними учасниками, радикально відрізняються між собою, всі вже звикли. Так сталося і вчора.

"Радники лідерів України, Франції, Німеччини та Росії домовилися... продовжити роботу над узгодженням кластерів, які покликані забезпечити виконання Мінських домовленостей для мирного врегулювання",– написали в офісі українського президента. У стороннього спостерігача могло би скластись враження – не зовсім коректне, звичайно, – що якби у переговорників було вчора іще декілька годин, то кластери були б узгоджені, Мінські домовленості – виконані, і мир та спокій запанував би на Донбасі. 

"Представники Німеччини і Франції замість конкретних рішень запропонували безадресну декларативну політичну заяву про прихильність до режиму припинення вогню в стилі, як висловився на переговорах Козак, ''ми за все хороше і проти всього поганого", - так розповів про зустріч журналістам член російської делегації. Додавши, що Київ, Берлін і Париж прагнуть до "імітації та подальшого затягування переговорного процесу, навіть ціною жертв і руйнувань по обидві лінії фронту". 

Складається стійке враження, що цього разу в своїх публічних заявах лукавлять обидві сторони. 

Українсько-європейське лукавство – дипломатичне. Йде, мовляв, конструктивний процес, який рано чи пізно досягне своєї мети, і головне зараз – не нагнітати, не провокувати, і продовжувати діалог. Для "повного і беззастережного" виконання Мінських домовленостей. Цей підхід ідеально демонструє вчорашня пропозиція німецької сторони "привітати оновлену прихильність додатковим заходам зі зміцнення режиму припинення вогню від 27 липня 2020 року". Цікаво, як це філологічне чудовисько виглядає в німецькому перекладі. 

Натомість російське лукавство – відверто пропагандистське. Із заяв кремлівських посадовців постають готові до "жертв і руйнувань" "палії війни", які зійшли зі сторінок радянських газет та журналів. Які просто не хочуть миритися – і край. 

При тому обидві сторони чудово розуміють одну просту річ. Кремль пішов на значні матеріальні витрати, організовуючи скупчення військ на українсько-російському кордоні та в окупованому Криму. При тому Путін пішов і на значний дипломатичний ризик, оскільки в результаті провокаційних дій Москви можливим є як прийняття більш жорстких антиросійських санкцій, так і термінове посилення боєздатності сил НАТО, нарощування військової допомоги Україні, та інші не надто бажані для Росії речі. 

І, пішовши на подібний ризик задля залякування України та Заходу, Путін не відступить, поки не переконається, що тактика залякування не працює. Тактика ця, до слова, може не обмежитися виключно демонстраціями на кордонах, а в певній найгарячішій фазі може отримати радикальніше силове продовження. 

І оскільки сеанс спроб залякування іще явно не завершено, і навряд чи видима деескалація почнеться раніше кінця літа-початку осені, то й будь-які переговори до того моменту будуть, скоріше за все, приречені на невдачу. Хоч у форматі "нормандських радників", хоч у форматі вже не мінської ТКГ, яка збереться сьогодні – і, скоріше за все, також потоне у вирі російської демагогії.