Сепаратисти на задвірках Радбезу: Навіщо Кремль влаштував маскарад в ООН

Химерне дипломатичне дійство, яке мало символізувати собою виступ представників сепаратистських республік Донбасу перед світовою громадськістю, таки відбулося. Не зважаючи на відсутність більшості членів Радбезу ООН, про причини якої Depo.ua вже писало, постпред Росії при ООН Васілій Небендзя зробив все можливе, щоб звести у віртуальному діалозі представників "ДНР" та "ЛНР" з постпредами країн-учасників Радбезу. Тих, які не погидували. Якщо комусь цікаво, як це виглядало — то відео із заходу є у вільному доступі.

А  якщо коротко передати суть — то дискусії явно не вийшло. Впродовж двох годин представники сепаратистів розповідали про своє важке життя біля підступних українців. А ще півгодини представники держав — членів Радбезу, які погодились на пропозицію Небендзі взяти участь у "неформальній розмові", із відсутнім видом, коротко і, здебільшого, із папірчиків заявляли, що конфлікт треба вирішувати за допомогою діалогу, що умов перемир'я треба дотримуватися всім, і що мир — це, звичайно, краще, ніж війна.

Представники української делегації у ТКГ сказали з приводу вчорашнього дійства все те, що повинні були сказати, по мірі сил балансуючи між національними інтересами України та вимогами Банкової.

І про те, що долю Донбасу слід вирішувати в нормандському, а не в мінському форматі. Не залучаючи при тому до розмови російських маріонеток. Що, безумовно, відповідає інтересам України. Сказали і про те, що "проведення до кінця поточного року нової зустрічі на вищому рівні у Нормандському форматі... залишається єдиною можливістю для РФ запобігти міжнародній ізоляції". Цей абзац, безумовно, був написаний в Офісі президента.

А от висновки про причини вчорашнього химерного дійства були зроблені несподівані. Зокрема, в українській делегації до ТКГ вирішили, що Росія "намагається легітимізувати свої маріонеткові утворення шляхом залучення їх на вищі міжнародні майданчики, зокрема ООН, та шляхом можливого проведення псевдо-референдуму, під час якого має бути "...визначена воля народу Донбасу"

Результатом реалізації цього задуму, на думку українських делегатів, "може стати однобічне визнання РФ так званих "ЛНР" та "ДНР" (заборонені в Україні терористичні організації) в якості "незалежних республік" або загроза такого визнання". Якщо не звертати уваги на формулювання "заборонені в Україні організації", яке чомусь навдивовижу схоже на аналогічну російську формулу, яку, схоже, якось надто часто бачать наші спічрайтери, сенс проглядає наступний.

Вчорашній маскарад був потрібен для того, щоб "завести" сепаратистів в ООН, призвичайти до них світову громадськість, а ще через рочок-другий організувати референдум про незалежність – і зробити на кордоні з Україною щось на кшталт Абхазії. В разі потреби купивши її визнання парою-трійкою держав. Островами Науру, наприклад, які і справжню Абхазію визнали...

Якби в Росії хотіли визнати "ДНР" і "ЛНР" – то цілком могли б зробити це шість років тому. Власне, могли зробити що завгодно – визнати незалежними державами, приєднати до Росії, створити Федерацію Абхазії, Південної Осетії та Донбасу. Але – не схотіли. В першу чергу тому, що Кремлю Донбас потрібен саме як важіль впливу на Україну, а не як чергова невизнана держава. Ну, може ще й тому, що коли Абхазія з Осетією щорічно "споживають" 200 мільйонів доларів з російського бюджету, то у випадку з ОРДЛО ця цифра буде на порядок більшою.

Тому якими б "референдумами" і "визнаннями" не лякав Кремль Україну, більш ймовірною ціллю вчорашнього зібрання все-таки була спроба дискредитації країн ЄС у якості медіаторів конфлікту. Росія намагалася продемонструвати, як "миролюбно налаштовані" сепаратисти страждають від дій України, яку підтримують у Берліні та Парижі. Вочевидь, у Лаврова надіялися зіграти при тому на суперечностях що існують зараз між США, ЄС та Китаєм. Втім, якими б не були політичні та економічні конфлікти між цими геополітичними центрами світу, непроникно відсутній вираз обличчя представника Китаю продемонстрував, що спроба ця навряд чи коштувала часу, витраченого на її реалізацію.