Арахамія підіграв Путіну: Чи можливо повернути воду в Крим

Ідея "подати воду до Криму в обмін на щось-нам-дуже-потрібне" спливає в українському політикумі з якоюсь нездоровою регулярністю. Попередній раз ця ідея поцілила в голову бюджетного комітету Верховної Ради Арістова. Який, здається, пропонував воду банально продавати.

Цього разу, коли до справи взявся голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія, став очевидним більш "державницький" підхід, оскільки йшлося про можливість подачі води в анексований Крим в обмін на поступки з боку Путіна стосовно Донбасу.

Причиною подібного твердження Арахамії, ймовірно, стали новини про те, що через посушливу зиму рівень забезпечення водою міст в окупованому Криму впав до критичного, через що буде введено погодинну подачу води, а сільськогосподарська діяльність в багатьох районах півострова може цього року так і не розпочатися.

Втім, потреба Криму у воді – це єдиний аргумент на користь ідеї політика від правлячої партії, оскільки політична сторона цієї блискучої ідеї не витримує жодної критики. Подача води до Криму буде публічною і демонстративною відмовою від будь-яких планів щодо деокупації півострова. Про що Арахамії негайно нагадав лідер Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Який, зрозуміло, додав і про зраду півмільйона кримських татар.

Інший момент полягає в тому, що рішення розплачуватись своїм природнім ресурсом за повернення загарбаних територій – це, по суті, тактика потурання агресії Росії. І непрямий натяк на те, що коли наступного разу Москві буде дуже потрібен якийсь український ресурс – ну, там газотранспортна система, чи якісь родовища або промислові комплекси – то досить розпочати "захист російськомовних" у якійсь з областей України і за декілька років про все можна буде домовитися.

Третій момент полягає в тому, що Леонід Данилович Кучма свого часу написав знакову книжку "Україна – не Росія". А от книга про те, що "Росія – не Україна", ще чекає на свого автора. Оскільки ідея обміняти геополітичні амбіції на природній ресурс була б зрадою тієї шовіністичної ідеології, що є засадничою для чинного путінського режиму.

Першим це сформулював близький друг Суркова і колишній ідеолог "Єдиної Росії" Алексєй Чєснаков. Він висловився наступним чином: "Глава пропрезидентської фракції в ВР відкрито пропонує Росії продати Донбас за поставки (не безкоштовно) води в Крим. Не просто продати, а зрадити. А ще заплатити за цю зраду потрійну ціну. Адже потім поставки води можна в будь-який момент припинити. Хто пошкодує, що зрадника обдурили?". Не факт, що російські посадовці висловляться так само прямолінійно – але в тому, що подібна аргументація буде для них близькою, сумніватися не доводиться.

Ще одним цікавим моментом ймовірного "водяного торгу" є той факт, що подавати воду в Крим, Україна, ймовірно, вже й не дуже може. Точніше, не дуже можуть її отримувати російські споживачі. Оскільки залізобетонне покриття істотної частини каналу, а також чисельні глиняні "антифільтраційні екрани", які і в кращі часи "губили" помітну частину води, після кількох років без використання, з нагрівом влітку до 50-60 градусів, тепер практично непридатні для використання. Принаймні, без попереднього "замочування" впродовж тривалого часу, з витратою колосальної кількості води. Та й стан сотні з гаком різних насосних станцій, які використовувалися для автоматизованого розподілу води, після кількох років простою викликає сумніви – окупаційна влада не надто дбала про "український спадок".

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити простий висновок. Розмови про "воду для Криму як козир для переговорів стосовно Донбасу" навряд чи вийдуть зі стадії розмов – хоча б через істотні технічні труднощі і небажання Кремля ставати залежним від Києва бодай у чомусь. Не для того Путін будував систему газових "потоків", щоб унезалежнитися від українського газового транзиту, щоби потім обміняти Донбас на воду для Криму.

Але при тому подібні розмови грають на користь Росії в першу чергу тому, що демонструють практично повну відмову чинної владної команди від будь-яких спроб деокупації Криму. І чому впливові посадовці з оточення Зеленського працюють, свідомо чи ні, на геополітичні інтереси Росії – це питання непросте і все ще явно відкрите.