Без оркестру: Чому Коломойський крадькома повернувся до України

Повернення Ігоря Коломойського до України на тріумф не виглядало. Подалі від людських очей і без будь-яких анонсів, о пів на третю ночі олігарх приземлився в дніпропетровському аеропорту. Оркестр та червона доріжка програмою не передбачалися.

У зв'язку з чим виникає два цілком логічних запитання. Перше з яких — чому олігарх, який фактично "зробив президента", повертається "якось так в ночі"? Адже, здавалось би, ситуація під контролем — Порошенкові залишились лічені дні (які він, скоріше за все, проведе в роздумах про те, хто іще зі сподвижників залишився без ордена чи генеральського звання), Верховна Рада призначає інавгурацію Зеленського на 20 травня, а генпрокурор Луценко стосовно представників нової команди останнім часом став лагідним і ручним, як домашня киця. Коломойський міг би повернутися, як тріумфатор — до Борисполя на білому бізнес-джеті. Але він цього не зробив.

Втім, із відповіддю на це питання проблем не виникає. Постать Коломойського є першим і найбільш очевидним слабким місцем нового президента. І дратувати виборців поверненням “жирного кота” - як це буде подано хоч у ЗМІ, підконтрольних команді Порошенка, хоч на "Інтері" та "Україні" - Коломойський не поспішає. Адже до осінніх парламентських виборів зайві удари по іміджу "зе-команди" не потрібні ні самому олігарху, ні новообраному президенту України. Додатковим фактором стримування від надмірного тріумфу є і заява особистого юриста Трампа Рудольфа Джуліані про “корумпованого олігарха в оточенні Зеленського”, яка недвозначно вказує на те, що надмірне наближення до владного Олімпу постаті Ігоря Валерійовича не викликає захоплення не тільки в українських виборців, але і в американських посадовців.

А друге питання полягає в тому, чому при подібному політичному пасьянсі Коломойський все-таки вирішив повернутися, а не залишився поки що в глибокій тіні — пардон, на пекучому ізраїльському сонці. Гіпотеза про те, що олігарх поспішив пербратися до України від прискіпливого ока ФБР, яке щось там проти нього розслідує, надто правдоподібною не виглядає. Насправді, ймовірність екстрадиції Ігоря Валерійовича з Ізраїлю до США, в разі чого, була навіть нижчою, ніж екстрадиції з України.

Втім, є декілька вагомих причин. Які примусили Ігоря Валеріовича до вчорашньої зміни місця мешкання. Перша — і, ймовірно, найголовніша з них полягає в тому, що посприявши новообраному президентові у його успіху, Коломойський розуміє, що одразу після інавгурації — і навіть за кілька днів до неї — почнеться будівництво нової економічної реальності України. Хто з олігархів що контролюватиме, і за що відповідатиме. В кого будуть контракти в оборонці, а хто постачатиме вугілля. І багато-багато інших, вельми цікавих для крупного капіталу моментів.

Звичайно, Коломойський не міг поскаржитись на брак уваги і в Ізраїлі. Чимало політичних та економічних постатей пройшли за останні три місяці через його скромний офіс у курортному містечку Герцлія — Льовочкін, Кернес, Хомутиннік і багато-багато інших. Але для того, щоби тримати руку на пульсі подій, щоби мати можливість в будь-який момент втрутитись у події на власну користь, Коломойський на цьому етапі конче мусить бути в Україні.

Не в останню чергу тому, що Ігор Валерійович чітко відчуває — є немало сил, які дуже хотіли б віддалити його від новообраного президента. Починаючи від решти українських олігархів — і завершуючи Держдепом США і “професійними антикорупціонерами”, які хоч і отримали іміджевий удар (принаймні, серед республіканців США) через історію з Ситником і компроматом на Манафорта — але інтеграцію їх у нову президентську команду це жодним чином не зупинило. Всі вони роблять усе можливе, щоб донедавна віддалений від Зеленського географічно, Коломойський віддалився і від центрів прийняття політичних та економічних рішень у державі. А плани в Ігоря Валерійовича, здається, кардинально інші.

А іще одним сильним стимулом повернення олігарха в Україну стали, безумовно, скорі парламентські вибори. Під час яких на Коломойського чекає нетривіальне завдання — за допомогою партії “Слуга народу” зібрати максимум голосів безпосередньо під Зеленського у центрі та на півдні України. А за допомогою “Відродження” на пару з Кернесом “підім'яти” помітну частину електорату Бойка та Вілкула. Що, погодимося, також є непростим завданням.

А в сухому підсумку, перед Коломойським стоїть зараз непросте завдання. З одного боку — залишатись у тіні й не нервувати своїм чесним обличчям виборців та Захід, а з другого — не дати шансу всім чисельним політичним та економічним конкурентам відтіснити його від новообраного президента. Чи зуміє Ігор Валерійович сісти на подібний шпагат — покае найближчий місяць-другий. У разі, якщо йому це вдасться, у нього є всі шанси стати кимось на кшталт “українського Плахотнюка”. В іншому разі, літак з нічного дніпропетровського аеропорту невдовзі помчить його назад у сонячний Ізраїль.