Без кумулятивного ефекту. Білецький і Тягнибок виснажують один одного

Про це пише "Деловая столица".

Ось уже більше року минуло з моменту урочистого підписання в березні 2017 року лідерами "Свободи" Олегом Тягнибоком, "Національного корпусу" Андрієм Білецьким та "Правого сектора" Андрієм Тарасенком документа про об'єднання під назвою "Національний маніфест", який також підтримали менш відомі праворадикали з ОУН, КУН та організації "С14". Але у справі спільного партбудівництва націоналістів віз і нині там. Навіть під час загальних вуличних маршів, факельної ходи та інших дійсно барвистих акцій "свободівці" і "азовці" завжди тримаються окремими групами. Тобто реального організаційного єднання партійних структур, підпорядкованих одній стратегії, досі немає і близько, існує лише певна координація тактичних дій, не більше того.

В результаті за минулий рік Білецький і Тягнибок продовжили працювати кожен переважно за своєю програмою, тому ніяких глобальних наслідків від формального створення праворадикального союзу не спостерігається, не кажучи вже про горезвісний кумулятивний ефект для рейтингів обох партій. Поточні показники їх електоральної підтримки фактично завмерли на тих же позначках, які були ще до підписання "Національного маніфесту". Правда, "Свобода", як і раніше, випереджає "Нацкорпус" раз в двадцять або навіть в тридцять, тому говорити про їх рівноправність як передвиборних партнерів просто смішно.

Втім, очевидно, що разюче рейтингове відставання "азовців" від "свободівців" ґрунтується саме на заморожуванні взаємного протистояння між ними. У разі відновлення Білецьким жорсткої конкуренції з Тягнибоком вихідні пропорції рейтингів можуть різко і дуже швидко змінитися, причому далеко не на користь останнього. Або взагалі в ультрарадикальному політичному сегменті почнеться справжня битва не на життя, а на смерть. Власне, майбутні вибори - і президентські, і парламентські - стануть радикальною перевіркою на генеральну здатність домовлятися для обох вождів, які явно схильні визнавати остаточне лідерство тільки за собою.

Уже зараз зрозуміло, що в трійці підписантів "Національного маніфесту" амбіції висуватися на виборах-2019 в президенти відсутні тільки у нинішнього головного "правосека" Тарасенка. Що легко пояснити - він, на відміну від свого попередника Дмитра Яроша, абсолютно невідомий широкому колу українських виборців. До того ж від "Правого сектора", який остаточно розгубив свою будь-яку організаційну стрункість і реальний політичний вплив хоча б на місцевому мікрорівні, залишився лише один яскравий і колись популярний бренд. Хоча ситуація може сильно змінитися, якщо в партію повернеться Ярош, відновивши свою активну політичну діяльність і вирішивши балотуватися на головний пост в державі. На даний момент свої плани на 2019 рік він ще не озвучував, а його організація "ДІЯ" ( "Державницька ініціатива Яроша") поки існує де-факто "про запас" і "про всяк випадок".

Зате лідер "Свободи" просто зобов'язаний брати участь у весняних президентських перегонах, щоб розігріти потенційних "свободівських" виборців на спекотну осінь, коли відбудеться фінальний забіг до нової Верховної Ради. Аналогічні мотиви є і у Білецького, якщо його "Нацкорпус" піде на парламентські вибори-2019 таки окремо. Таким чином, йому з Тягнибоком вже зараз потрібно вирішити ключове питання, яке незабаром взагалі постане руба, - зміцнювати блокування, створивши, нарешті, єдиний передвиборний штаб, або розходитися додому, при цьому тупцюючи на одному електоральному полі. І в обох варіантах поведінки є свої плюси і мінуси.

У першому випадку необхідна повна інтеграція "Нацкорпуса" і його "Національних дружин" в "Свободу", що володіє великою мережею партійних осередків по всій країні з мерами і фракціями в місцевих радах, що навряд чи завадить Білецькому для зміцнення своїх політичних позицій. Але одночасно на екс-командира полку "Азов" з його незаплямованою геройською репутацією буде поширюватися частина відповідальності за всю історію перебування "свободівців" при владі як на місцях, так і в центрі. А подібний, скажімо так, їх малопродуктивний захід у Кабмін, ОДА та РДА в 2014 році вже коштував партії Тягнибока поразки на останніх перевиборах парламенту.

Ну і, само собою, лідеру вождистського "Нацкорпусу" доведеться визнати верховенство вождя "Свободи". До того ж у ще однієї перешкоди до повного злиття націоналістів воєдино є навіть прізвище - Аваков. Не секрет, що Білецький має з главою МВС і його оточенням давні приятельські стосунки, зате Тягнибок вже який рік відчуває до Арсена Борисовича відверту ідіосинкразію.

У разі ж "розлучення і дівочого прізвища", Білецький все знову почне з чистого аркуша, повернувшись відразу в минуле - на Покрову 2016 року, коли "азовці" офіційно запустили свій партійний проект. Однак для виходу "Нацкорпуса" на електоральні горизонти, що дозволяють претендувати на подолання прохідного бар'єру до ВР, може вже банально не вистачити часу, адже теперішні стартові позиції партії з рейтингом близько нуля - не найвдаліші для швидкої політтехнологічної розкрутки.

Як би там не було, але у партій Тягнибока і Білецького є ще одна загальна проблема фундаментального характеру, причому незалежно від того, підуть вони на вибори спільно або роздільно. Називається вона кризою нових ідей для українських праворадикалів. На колишніх гаслах "Геть від Москви" і декомунізації вже не виїдеш - нині вони не просто загальноприйняті широким спектром політичних сил, але навіть активно впроваджуються в державну політику сьогоднішньою владою, до якої націоналісти, нагадаємо, знаходяться в жорсткій опозиції.

Зараз "Свобода" і "Нацкорпус" носяться з "антиолігархічним пакетом корінних перетворень", де мова йде про повернення капіталів з офшорів і ліквідації схем виведення грошей з країни, демонополізацію та ліквідацію олігархічної моделі економіки, деолігархізацію енергетики, справедливих тарифів тощо. На підтримку цих вимог влаштовуються вуличні марші і приймаються заяви місцевих рад з ініціативи депутатів-"свободівців", за які голосують будь-які опозиціонери - і від "Батьківщини", і від "Самопомочі", і від Радикальної партії. В тому-то й справа, що боротьбу з олігархами підняли на свої прапори дуже багато. Так що це далеко не ексклюзив, який дозволив би Тягнибоку і Білецькому розраховувати на значні бонуси від виборців на майбутніх виборах.