Байден і Україна. Ілюзії, від яких треба відмовитися

Власне, цей допис написаний на основі аналітичної доповіді, яку підготував Український інститут майбутнього. Отже, від яких ілюзій потрібно позбавитися?

Можна все "порішати" на особистих контактах

Зараз існує міф про певну кількість людей, які нібито можуть відкривати ногою двері до Білого дому і все вирішувати. Справді існують точкові теми, які триматимуться на контролі в овальному комітеті (не допустити, щоб посадили когось, наприклад), але в США працюють інституції, і як тільки від України почне бігати десяток гінців, кожен з яких називатиметься людиною Зеленського – це стане крахом нашої політики. У Вашингтоні люблять конкретику і хочуть мати справи зі зрозумілими людьми, які мають повноваження. Зараз, в Офісі президента цього просто не розуміють, і це несе величезні загрози для нас.

Байден займе наджорстку позицію щодо Росії

Головна загроза для США – Китай, який різко підсилився, очоливши процес зі створення Зони вільної торгівлі в південно-східній Азії. І Росія тут виступає природнім союзником США зі стримування Китая. Вашингтон намагатиметься шукати шляхи з відновлення діалогу з РФ, так само як і Росія їх шукатиме. Адже в Москві теж чудово розуміють, яку загрозу несе Китай для РФ. І тут треба буде робити надзусилля нашим дипломатам, щоб правильно грати на цьому фронті.

Найшвидший шлях до США – прямий діалог з Вашингтоном

Україна для США – периферійна зона. Головні зусилля в нашому регіоні, які продовжуватимуть будувати США – це ініціативи Тримор'я. Ми маємо нарешті почати грати там свої ігри. І треба розуміти, що, окрім налагодження прямих контактів (при існуванні чіткої політики комунікації на найвищому рівні), найкоротша дорога до Вашингтона лежить через Варшаву, Бухарест та Прагу. Регіональні союзи відіграватимуть ключову роль у світовій системі безпеки в найближчі роки.

Потрібно не чіпати Ситника, і всі вважатимуть, що ми боремося з корупцією

При Байдені, Вашингтон приділятиме більше уваги демонстрації демократичних устремлінь. На жаль, ми страждаємо від примітивних рішень. І одне з таких рішень – спроба звести всю боротьбу за демократію до корупційної складової, яка в останні місяці звелася до збереження Артема Ситника на посаді. З однієї сторони – це нелогічно, а з іншої – це ставить Офіс президента в незручне становище: адже, де-факто, Зеленський, а разом з ним і країна, стає заручником історії про найкорумпованішу країну Європи. Якщо не вийти з цього звуженого "зачарованого кола", ми не зможемо ані боротися з корупцією, ані претендувати на похвалу від "цивілізованого світу" за просування реформ. Навіть, якщо ці реформи робитимуться.

Нам потрібно запропонувати якийсь один вагомий проект – і ми матимемо спокій

В Офісі президента зараз морочаться над тим, який проект запропонувати США, щоб ми одразу стали цікавими. Насправді це шлях Віктора Януковича, який в перші дні свого президенства запропонував США віддати 90 кг збагаченого урану. І справді, це дозволило понад два роки мати відносний спокій на цьому фронті. Але після вивезення останнього кілограма США одразу згадали про Тимошенко й інші антидемократичні історії. У нас немає зараз урану й у нас немає такого одного чи двох проектів.