Армія, віра, Зеленський: Яким українці зробили 2019 рік

Як би там не було, на цей момент перебіг і наслідки появи біля керма нових облич більшість людей влаштовують. Принаймні, у цьому українці зізнаються соціологам. Понад половина громадян 2019 року почувалися щасливими. 61% сподіваються, що наступний рік для нашої країни стане кращим за нинішній, а 21% у цьому взагалі переконаний, повідомили у Фонді "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва, спираючись на результати опитування, проведеного з 13 по 18 грудня в усіх регіонах України, крім окупованих, спільно з соціологічною службою Центру ім. Разумкова. Найбільше задоволених людей – 72% – мешкає на Заході країни. В Центрі таких 58%, на Півдні – 65% і найменше, – 55%, – на Сході.

То що з подій 2019 року так сподобалося нашим землякам, і що надихає їх на оптимістичні сподівання відносно 2020-го?

Подія №1 – обрання президентом Володимира Зеленського – задала тренд на весь рік, що минає. Вісім місяців роботи нового господаря Банкової хоч і скоротили кількість його прихильників, та все ж зберегли Зеленському безумовну першість і одночасно його самотність на політичному "троні". У грудні 46% опитаних соціологами українців назвали політиком 2019 року чинного українського президента.  Для розуміння пропорцій: наступними йдуть Петро Порошенко (7,5%, тоді як наприкінці 2018 року – 16%) і Юлія Тимошенко (3%, 2018-го – 12%).

За цими цифрами можна побачити як інерцію тріумфу ЗЕкоманди, так і свідчення відсутності в очах людей реального лідера другого плану, спроможного конкурувати з безумовним поки що переможцем. Чверть (24%) громадян не бачать в країні жодної такої кандидатури. Дмитро Разумков із 3% підтримки, Юрій Бойко (3%, торік – 4%), Віктор Медведчук (2%) точно лідерами не є. Хоча відзначимо значний стрибок популярності (головне не сплутати її з простою впізнаваністю) чинного спікера Ради.

Величезний кредит довіри, виданий легендарними 73% виборців (від числа тих, які взяли участь у другому турі голосування), дав несподіваному переможцю змогу спершу без проблем розпустити парламент минулої каденції, а потім провести до нової Верховної Ради найбільшу фракцію партії "Слуга народу", яка вперше в історії України своїми силами створила монобільшість. Остання теж уперше, без прем’єріад і спікеріад, блискавично обрала склад уряду і керівництво парламенту. І там, і там країна побачила за невеликими винятками молоді прогресивні обличчя. На яку оцінку вони напрацювали на цей час, – інше питання. Як з'ясувалося, не завжди молодість і "чиста" попередня біографія політика чи управлінця автоматично означають ефективність його роботи.

Вже за лічені тижні після виборів стало зрозуміло, що ситуація розвивається не зовсім так, як бачилося з Банкової. Попрацювавши перші тижні на виборчому драйві в "турборежимі", надалі "слуги" поставили на грань провалу низку важливих ініціатив, які просувала владна команда. Одночасно у їхніх лавах почалися численні скандали, які показали, що "зелені" не є єдиною командою, і що всередині їх існують групи впливу, які часто ворогують між собою. Компромат вихлюпували через соцмережі, насамперед Телеграм-канали, що несли як "чорнуху", так і правдиву інформацію. Все це зробило наочним головне: якісної зміни політичної еліти в Україні 2019 року не відбулося. На чільних ролях, як і раніше, залишилися ляльководи – представники олігархату, які прямо впливають на державні рішення. Змінилися лише деякі прізвища.

Бліцкриг на старті дав змогу провести через парламент принципові рішення, підтримка яких стала нездійсненною задачею для всіх попередніх влад. Таким повинно було стали, зокрема, скасування депутатської недоторканності. Але насправді отримали "недоскасування", коли з Конституції це явище викреслили, але на практиці лише ускладнили процедуру притягнення нардепа до відповідальності. Те ж саме – ухвалений "турбобільшістю" у вересні закон "Про особливу процедуру усунення президента України з поста (імпічмент)". Прийняту схему усунення лідера держави від влади експерти назвали складною, а також наголосили на порушенні регламенту Верховної Ради під час розгляду проєкту.

Низку передвиборчих обіцянок свого лідера депутати не виконали. У деяких випадках це й на добре: приміром, не зачепили закон про українську мову як державну. Його у квітні цього року ухвалив парламент 8 скликання. Попри погрози поодиноких шанувальників Кремля і Сталіна, закон вистояв. Але й загрози йому збереглися.

Ухвалений цього року попередньою Радою Виборчий кодекс ліквідував феодально-мажоритарну систему виборів народних депутатів. Після вето Володимира Зеленського вже новий парламент документ переписав і прийняв заново, змінивши при цьому настільки суттєво, що документ опинився під ризиком скасування через процедурні порушення при ухваленні. А кодекс це справді важливий для впровадження демократичних засад у виборчі процедури.

Пригальмувала влада і чи не в головній своїй обіцянці відкрити ринок землі. Відповідний законопроект завис у тисячах правок на стадії розгляду в комітеті до другого читання. Ця тема загрожує конфліктами усередині влади, тиском опозиції та масовими вуличними протестами.

Нівелювати проколи завдяки переключенню уваги суспільства на "зовсім нового президента" мала єдина і найдовша у світовій історії пресконференція тривалістю в понад 14 годин, яку Зеленський провів 10 жовтня. Зазначимо, що до і після неї очільники держави віддають перевагу спілкуванню з виборцями через записані відео – за кермом Tesla, на біговій доріжці чи за чашкою прем’єрміністра. Та судячи з реакції громадян на запитання соціологів, такий незвичний стиль спілкування багатьом подобається.

Що людям точно не подобається, то це цифри у їхніх платіжках за комунальні послуги. Однією з ключових обіцянок Зеленського було зниження тарифів у сфері ЖКГ. Лише в останні дні року прем’єр Олексій Гончарук конкретизував відповідні наміри. Та реалії життя виявилися жорстокими до тих, хто очікував такого дива від нових облич. Що позначилося на ставленні до влади: саме в питаннях розміру цін і тарифів погіршення побачили найбільше, 61% населення, кажуть соціологи центрів ім. Кучеріва і Разумкова. Не побачили позитивних зрушень громадяни і в охороні здоров’я (46% невдоволених) та соціальному захисті (44%). Економічними підсумками року №1 можна вважати, з одного боку, неочікуване зміцнення гривні, а як зворотній бік цього процесу, помножений на провал роботи оновлених на папері фіскальної і митної служб, – "діру" в державних фінансах у 80 з гаком мільярдів гривень завглибшки. Яка загрожує нівелювати досягнуті позитиви вже у першій половині наступного року.

Можливі економічні проблеми резонуватимуть із акціями протесту проти влади, яких у 2020-му стане більше. Цьогоріч Банкову вже гойдали "пробними" мітингами восени і в грудні – проти капітуляції, земельної реформи, тиску на малий бізнес тощо. Далі буде, а приводи й виконавці знайдуться.

Трохи пригальмувати конкурентів може активізація боротьби з корупцією. Але і тут не все складається. Плюс – ухвалено кілька важливих антикорупційних законів: про незаконне збагачення, е-декларування, викривачів корупції, перезавантаження НАЗК. Мінус – немає реальних гучних результатів. Не виконана обіцянка щодо судових вироків представникам попередньої владної команди. Ніхто зі "свинарчуків" (збірний образ "корупціонерів", сформований телеканалами на виборах і укорінений у головах виборців) так і не постраждав від анонсованої на виборах "весни посадок". Натомість у країні вільно почуваються представники "позаминулої" влади Януковича. До цього додалися політичні вимоги щодо припинення переслідування патріотів. Оголосивши до завершення слідства і суду групу добровольців і учасників АТО винними у вбивстві журналіста Шеремета, влада своїми ж руками готує порядок денний протестних акцій опозиції на 2020 рік.

Що ж із напрацьованого державним апаратом сподобалося людям? Учасники опитування повідомили соціологів про поліпшення ситуації лише у трьох сферах – обороноздатності країни (31% позначили зміни на краще, 15% – зміни на гірше і ще 44% – відсутність змін), міжнародному іміджі України (31% – зміни на краще, 21% – зміни на гірше і 38% – відсутність змін) і міжнаціональних стосунках (19% – зміни на краще, 15% – зміни на гірше і 54% – відсутність змін).

Великі сподівання на нову владу виборці покладали у сфері зовнішньої політики. Чимало хто з доброго дива чекав на припинення війни з Росією і можливість "зійтися посередині" з агресором. Причому Кремль, який війну і розв’язав, підстав для таких сподівань не давав від слова "зовсім". Це були лише особисті мрії "втомлених від війни". Саме цим пояснюються відповідні мріям результати. Розведення військ начебто здійснене, але до його результатів є великі питання, продовжують гинути українські воїни.

Реальним успіхом можна назвати хіба вересневий обмін з РФ частиною полонених. Наступний такий крок анонсували на передноворічні дні. Якщо не виникне чергова порція неприйнятних для нас передумов з боку Росії та її маріонеток в Донецьку і Луганську.

Все інше, що трапилося 2019-го в зовнішній політиці, можна охарактеризувати як тупцювання на місці, "крок вперед – крок назад". Неоднозначні оцінки викликав грудневий "нормандський саміт" у Парижі. Очікуваної скептиками "зради" наче не сталося. Але суспільство досі достеменно не знає, до чого змогли домовитися без камер український і російський президенти.

У цьому світлі дещо напружує несподівана активізація "газових перемовин" щодо транзиту палива між "Газпромом" і "Нафтогазом України" та стрімка підготовка відповідних угод. Скептики (чи реалісти) кажуть, що Київ мав шанс і умови витиснути з опонента більше, але втратив його. З табору ж влади запевняють, що досягнуто прориву, який скасовує очікуваний "газават" Кремля проти Києва. Більш придатною для аналізу ситуація стане, коли буде оприлюднено зміст документів, які сторони мають намір підписати.

В рубриці "плюс на мінус", загалом, чимало питань. Продовжено дію ухваленого ще за часів Порошенка закону про особливий статут Донбасу – але це може бути як необхідним компромісом, так і прихованою підготовкою до здачі позицій України. Новій зовнішньополітичній команді не вдалося запобігти фактичному розвалу антиросійської коаліції в Європі та світі. При цьому санкції проти Росії збережено і продовжено. До негативів 2019 року експерти відносять і те, що Україну втягнули у скандал довкола президента США Дональда Трампа, який назвали "Українагейтом". Та це врівноважується збереженням стратегічного партнерства та фінансової підтримки нашої держави, у тому числі в оборонній сфері, з боку американської влади. Гарним сигналом тут є грудневе призначення нового посла в США, фахового дипломата зі зв’язками в американському істеблішменті Володимира Єльченка. З іншого боку, у Києві досі немає нового посла Сполучених Штатів: кілька місяців у нас працюватиме тимчасовий повірений Крістіна Квін. І тут – гойдалки…

Наостанок – про вічне. Чимало українців уже забули одну з найбільш важливих подій, яка мала місце саме цього року. Православна церква України отримала Томос про автокефалію з рук Вселенського патріарха Варфоломія. Сталося це 6 січня в Константинополі. Протягом року українська церква ставала на ноги й розвивалася – на сьогодні до неї належать 549 церковних громад. Хтозна, може, завдяки саме цій історичній події 2019 рік увійде до літописів і підручників.

А поки майже половина опитаних соціологами українців (44%) вважає, що наша країна рухається  в правильному напрямку. 51% сподіваються, що у наступному році кращого буде більше, ніж гіршого. Критиків курсу влади назбиралося 36%, а 20% своєї думки не визначили. Утім, симпатії українців до будь-яких політиків і до своєї влади загалом – явище дуже мінливе. Спрогнозуємо, що й рік 2020-ий підтвердить цю головну нашу тенденцію.