План Путіна: Що чекає на українську ГТС

Про те, що тристоронні газові переговори між Україною, Росією та ЄС стосовно транзиту російського газу через нашу територію після 2019 року просуваються далеко неідеально, здогадуються, мабуть, всі. Черговий раунд цих переговорів відбувся на початку травня, сторони заявили про "конструктивний характер розмови", не прийняли жодного рішення - і успішно розійшлися на канікули. До другої половини вересня. Це при тому, що жити чинному газовому договору від того моменту залишиться яких три місяці. А тим часом у пресу потроху просочуються чутки стосовно російської тактики на тих вересневих переговорах.

Суть її, за інформацією Reuters, зводитиметься до того, щоби укласти з Україною максимально короткотерміновий контракт - щоби встигнути добудувати і ввести в експлуатацію як "Північний потік - 2", так і "Турецький потік" - який, скоріше за все, із Туреччини таки дотягнеться до Європи.  

"Україна хотіла б довгостроковий договір, десятирічний. Нам це невигідно: нам би вистачило і року, щоб ми зібралися з силами і запустили всі ці потоки", - передає слова неназваного джерела інформагентство. Джерела агентства в Євросоюзі і два інших джерела, знайомих з планами "Газпрому", підтвердили цю інформацію.

Зрозуміло, що після введення в дію двох трубопроводів сумарною потужністю у більш ніж 80 мільярдів кубометрів на рік, українська ГТС, у кращому випадку, виконуватиме роль резервного каналу газового транзиту в якісь особливо суворі зими. Або ж, якщо альтернативна енергетика в ЄС розвиватиметься теперішніми темпами, то за рік-третій і "резерв" може стати непотрібним.

Паралельно із тим Nord Stream 2 AG подала позов до Суду Європейського Союзу в Люксембурзі. Суть позову - вимога скасувати дію поправки до Газової директиви ЄС на "Півінічний потік - 2", оскільки на момент її прийняття європейська частина газогону вже була завершена. Суть поправки, яка не подобається компанії Nord Stream 2 - це вимога того, аби видобуток і транспортування газу не перебували під контролем однієї компанії, а використання кожного конкретного газогону дозволялось різним компаніям. У такий спосіб у "Газпромі" хочуть зберегти повний контроль над "Північним потоком - 2" у своїх руках. Втім, навіть якщо судове рішення вийде не на користь російського монополіста, ніщо не завадить створити маріонеткового оператора газогону, а "зайти" в трубу на території Росії окрім Газпрому теж не зможе ніхто. І навіть санкції проти учасників будівництва "Північного потоку - 2", про які всерйоз подумає наступного тижня Конгрес США, навряд чи зупинять завершення будівництва російського газогону - хай навіть і збільшать його ціну. Тому Україні, скоріше за все, таки доведеться зіткнутись із запропонованою "Газпромом" альтернативою. І розраховувати тут на якусь надміру ефективну допомогу ЄС не варто.

Оскільки у Кремлі явно затягують переговори стосовно укладення договору до останнього моменту. Коли на Росії буде два козирі. Перший із яких - вельми стурбована європейська сторона, перед якою постане чергова зрима перспектива залишитись без газу внаслідок нової "транзитної війни" між Україною та Росією. За таких умов європейські учасники переговорів підтримуватимуть, напевно, позицію України - але без особливого внутрішнього запалу.

А другим фактором, який потенційно зіграє також не на користь України, буде те, що російська сторона може запропонувати вельми привабливі умови транзиту на наступний рік-другий. І ключові українські посадовці цілком можуть прийняти рішення про те, що подібний часовий лаг є цілком достатнім, щоби пустити речі на самоплив, зробивши ставку на те, що "за стільки часу все само розсмокчеться".

Хоча яку б тактику не обрала Україна у цих переговорах, укласти угоду "назавжди" все одно, звичайно, не вийде. Тому проблема подальшого існування української ГТС і сценаріїв її можливого виористання залишиться однаково гострою хоч при дворічному, а хоч і при п'ятирічному контракті.