Всі дороги ведуть до війни: Чому в "Нафтогазу" зникли шанси домовитись з "Газпромом"

Колективна заява депутатів фракції "Європейська солідарність" до СБУ про нібито кримінальне правопорушення, яке вчинив міністр енергетики Олексій Оржель, заявивши, що в уряді можуть розробити механізм реалізації прямого постачання газу із Росії в Україну, вражає багатством стилю. Тут і цитування законодавчої бази, і історичні екскурси, і чимало патріотичного – чи, радше, довколапатріотичного пафосу.

Суть заяви – проста. Вона зводиться до того, що навіть публічно озвучені роздуми про можливість купувати газ у Росії напряму містять "елементи державної зради". Також у діях Оржеля, який висунув подібну пропозицію, нардепи вбачають "посягання на територіальну цілісність і недоторканність України".

Можна по-різному ставитись до ініціативи політичної сили Порошенка. Прихильники Петра Олексійовича можуть сказати, що в подібний спосіб він поставив своєрідний "запобіжник" ймовірному бажанню Зеленського домовитись про прямі поставки російського газу за нижчою ціною – в обмін на відмову від судових перемог, здобутих командою Порошенка. Простіше кажучи – ЄС намагається перепинити спробу обміняти шматочок державного суверенітету на зниження комуналки і підвищення рейтингу Зеленського. Який, знову-таки, може відбутися коштом перемог команди Порошенка. При тому вони матимуть певну рацію, звичайно.

Противники Порошенка можуть сказати, що його заява є радше політичним випадом проти опонентів, і при тому випадом алогічним,бо якщо боротьба за збереження російського транзиту через Україну є заледве не "святою справою", а купівля російського газу, що прийшов реверсом з Європи, є єдиною можливістю зберегти економіку, то чому тоді можливість купувати газ напряму в Росії за прозорим ринковим контрактом є "державною зрадою"? І вони теж матимуть свою рацію.

Але якщо абстрагуватись від пошуку правих і винуватих, то озвучена сьогодні позиція політсили Порошенка ставить в можливих переговорах стосовно транзиту і купівлі газу своєрідну крапку. Оскільки після того, як Путін поставив жорстку вимогу стосовно того, що Україна повинна відмовитись від своїх судових перемог, ймовірний компроміс з боку "Газпрому" міг полягати в тому, що "вартість" цих перемог, в більшому чи меншому масштабі, може бути компенсованою за допомогою знижок на газ. Тим паче, що й у "Нафтогазі" заявляли, що готові відмовитись від грошової компенсації без малого трьох мільярдів доларів і "взяти натурою" – себто газом.

Натомість зараз, коли позиція Путіна не змінилася, а можливість отримувати газ напряму від Росії в Україні намагаються прирівняти до національної зради, ми маємо наступну конфігурацію.  Україна не збирається відмовлятися від своїх судових перемог. Що, звичайно, правильно і добре. Путін не збирається виплачувати багатомільярдні штрафи – що, безумовно, вкотре демонструє і без того загальновідомий рівень поваги російського "незмінного президента" до міжнародного права загалом і рішень Стокгольмського арбітражу – зокрема. А тепер і можливість отримувати газ від "Газпрому", зижки на який могли би, теоретично, дати російській стороні якийсь простір для "компенсаційного маневру" стосовно України, фактично закрита. Бо, звичайно, звернення ЄС до СБУ навряд чи отримає якийсь адекватний хід – хоча б в силу нечіткості, притаманної радше політичній відозві, аніж заяві на відкриття кримінальної справи.

Але й проігнорувати цю заяву чинна влада навряд чи зможе. Оскільки падіння рейтингу, помножене на активний (і почасти – обґрунтований) тиск з боку політичних опонентів, а також ймовірні неприємні колізії в разі прямої співпраці з "Газпромом" створює надто небезпечну політико-економічну реальність для "зелених".

Тому, здається, що безвідносно до юридичної і морально-етичної переваги України в цій ситуації, їздити далі до Москви і намагатися про щось там домовитись, здається, не має особливого сенсу. Слід готуватися до подальших судових конфіскацій майна "Газпрому" за кордоном – і чергової газової війни.