Власник агрохолдингу «Укрлендфармінг» Олег Бахматюк: У НАБУ є дві думки: їхня і неправильна

Фото: УНІАН

На сайті «Економічної правди» 3 квітня був опублікований матеріал, в якому вас звинуватили в розкраданні кредиту на 1,2 млрд грн, виданого Нацбанком «VAB банку». Як ви можете прокоментувати ці звинувачення?

У матеріалі, про який ви говорите, наводяться факти, які не були пов’язані між собою. Слідчий НАБУ надав Центру протидії корупції дані з різних періодів.

Ця справа вже була досліджена понад чотири роки тому. Нею займались Слідче управління поліції, Служба безпеки України під наглядом прокурора. Справа налічувала десятки-сотні томів, було проведено тисячу допитів, встановлено масу фактів, а не лише ті, що наводяться у даній статті. Зрештою, справа була процесуально закрита. Потім Національне антикорупційне бюро три з половиною роки тому відновило справу по епізоду рефінансування на 1,2 мільярди гривень. Але це повне правове беззаконня, вони не мали на це права. Це пряме порушення закону «маски-шоу стоп».

Виглядала ситуація так. З’являється така собі Ірена Росс (представник ГО «Фонд порятунку проблемних вкладників» - УНІАН), якою повністю керують детективи НАБУ, й ініціює відновлення справи. Ірена Росс є шантажисткою, вона вимагала гроші в обмін на свою увагу до моєї особи. Зараз втекла в Європу під поруку одного з народних депутатів, який так само щільно співпрацює з НАБУ. І вони фактично спровокували конфлікт інтересів, в результаті якого у справу знову вимушений був втрутитись генеральний прокурор.

Вони три з половиною роки тероризують нашу компанію, було проведено тисячу допитів, обшуків. За цей час у них розвалились усі аргументи. Мені вже здається, що НАБУ створене спеціально для того, щоб кошмарити бізнес, прикриваючись категоріями «чиновник А-класу». Вони щось кажуть про підозри першому заступнику НБУ, але мені цікаво, скільки разів його допитували.

Тобто ви стверджуєте, що факти, наведені у статті, не відповідають дійсності? Як щодо звинувачень у завищенні вартості майна, яким забезпечувався мільярдний кредит Нацбанку, виведенні коштів на рахунки власних компаній?

Перш за все, зауважу, що потреби у цьому рефінансуванні в принципі не було. Фактично мене змусили взяти цей кредит. Зрозумійте, навіщо нам було брати цей кредит, якщо через місяць ввели тимчасову адміністрацію? Для чого давати поруку і, як то кажуть, погану заставу. Ми тоді ще намагались врятувати банк.

Усю суму кредиту Нацбанку ми виплатили фізичним особам. Є акт Фонду гарантування вкладів на десяти сторінках, в якому чітко прослідковано, що кошти поступили на рахунки фізичних осіб.

Заставою для даного кредиту став лікеро-горілчаний завод в Івано-Франківській області. НАБУ стверджує, що вартість цього заводу була штучно завищена. Але ми також проводили власні експертизи та довели, що він вартий тих коштів, які були зазначені в заставі. Це сучасний завод із новим обладнанням. На жаль, завдяки старанням Національного банку та інших учасників суперечки завод зупинився, тому що ми не змогли сісти за стіл переговорів і нормально домовитись.

Відповідно до ваших експертиз, яка реальна вартість цього заводу?

Ми вклали в нього 47 мільйонів доларів тільки в обладнання. На ньому працювало 700 людей. Вони виробляли товарної продукції в рік на 400 мільйонів гривень, платили податків 150 мільйонів гривень. Зараз завод стоїть, він нікому не потрібен, люди поїхали на заробітки до Польщі, держава не отримує податки. За чотири роки він просто вмер через постійні суди.

Я півтори року тому написав листа в Нацбанк із пропозицією сісти за стіл переговорів і домовитись про розтермінування виплат по зобов’язанням. Тільки переговори про реструктуризацію є конструктивним рішенням. Але мене не чують. Легше знищити, ніж домовитись.

На початку розмови ви зазначили, що дані, наведені у статті «Економічної правди», не взаємопов’язані? Що ви мали на увазі?

Я розумію, що застосовується класична схема. Детективи НАБУ “зливають” слідчі матеріали у Центр протидії корупції. А той виходить у ЗМІ, комусь на голову вішають мішень, і «ату його!».

За ці три з половиною роки і нашої, так би мовити, співпраці – я зрозумів, що у НАБУ є дві думки: їхня і неправильна. А це призводить до повної неможливості захистити свої права. Презумпція невинності не працює. Засоби піар-методик, які були використані у статті, впливають на економічну діяльність моїх підприємств, завдають репутаційні збитки. Це маніпуляція.

Кредит рефінансування з банку не виходив, про це були складені акти. Наведені факти – це внутрішні банківські проводки. Тобто 1,2 мільярди гривень кредиту не мають жодного відношення до зазначених 45 мільйонів, переведених на рахунок компанії Quickom Limited. Коли ви читаєте матеріал, ви бачите: вкрадено мільярди доларів, фотографія олігарха. Робиться це, щоб створити фон і надалі спокійно порушувати закон. Фактично вони кажуть, що все, що до них досліджували МВС і СБУ, невірно. Але стоп, тоді приберіть МВС і СБУ. Створіть замість усіх них один орган, в якому бізнес зможе уніфікувати всі свої проблеми.

Що, на вашу думку, стало причиною пильної уваги НАБУ до вас особисто і компаній, акціонером яких ви є? Чи має місце особистий конфлікт з керівництвом відомства?

Думаю, так. Я зустрічався з керівництвом НАБУ кілька разів, хотів донести об’єктивну ситуацію, але потім зрозумів, що розуміння немає. Три з половиною роки розслідується справа. Чим більше ми йдемо назустріч, тим ширшим і ширшим стає матеріал. Відкритість сприймалась як слабкість, і ми почали відповідати через своїх юристів. І на якомусь етапі це вже перейшло в особистий конфлікт, який нічим не обґрунтований.

Які докази опоненти наводять в справі проти вас?

Коні, мед, мухи і дощ. Якщо це все змішати, вийде певне оповідання. Ситуація з розслідуванням НАБУ чимось схожа на це.

Оскільки суспільство не володіє усім об’ємом інформації, люди легко вірять у все, що написано. А позиція така, що Бахматюк – олігарх, і це зло. І в кінці, як вишенька на торті, стоїть гучне прізвище – Луценко, який нібито нечесно забрав справу в НАБУ. Однак чому ж тоді рівно через чотири дні після того, як Луценко змінив підслідність справи, 26 лютого детектив НАБУ порушує нову кримінальну справу проти «ВіЕйБі Банку» при тій самій фабулі, з тим самим формулюванням? Що вони втратили?

Тепер живуть дві однакові справи: одна підслідна Генеральній прокуратурі, інша – НАБУ. Тобто ця пісня безкінечна. І ми не маємо можливості оборонитись законним шляхом. Голос розуму не почутий. Ми намагаємось донести свою думку, але це коло не буде розірване доти, доки не буде можливості оборонятись у нормальному законодавчому полі, поки не буде певних правил гри. Зараз, на жаль, нікого не хвилює кінцевий результат. Всіх хвилює показуха. Усі трактують закон так, як вважають за потрібне.

Яким чином ви надалі плануєте захищати свої інтереси?

Є юристи, є адвокати. Будемо надалі діяти у юридичній площині. Сподіваємось, що достукаємось до якогось розуміння.

Суть питання не тільки в цих 1,2 мільярдах гривень. Ми вже протягом кількох років пишемо листи, звертались до президента, прем’єр-міністра з проханням втрутитись у ситуацію. Усі підтримують нас на словах, кажуть, що все буде добре, але на ділі нічого не роблять.

Насправді ж 1,2 мільярди гривень – це лише частина. Ваші банки: «ВіЕйБі Банк» та «Фінансова ініціатива» були одними з найбільших отримувачів рефінансування від Національного банку: у 2014 році вони отримали понад 10 мільярдів гривень.Як проходить процес реструктуризації цих кредитів?

Ми виходимо з пропозицією повернути кошти, але нам відмовляють. Йдуть активні суди – близько 500 судів по всім напрямках з Національним банком та Фондом гарантування вкладів. Ми вже чотири з половиною роки намагаємось довести, що суди – це неефективний метод вирішення проблеми. Тому що всі об’єкти, які виграв Національний банк, просто стоять, вони з ними нічого не роблять. Коли об’єкт працює, він коштує дорожче. Це не наші слова, це прописна істина. Не руйнуйте платформу, яка коштує, умовно кажучи, мільярд доларів – ви продасте її за сто у кращому випадку.

Тобто ви нічого не повернули?

Щось повертається, але процес застиг на одному місці. Ти ж не можеш взяти одну частину на мільярд і не вирішити питання з десятьма мільярдами. Одне з другим комплексно пов’язано. Ми стукаємо у ці двері вже два з половиною роки. Коли доходить до конкретики, всі нас посилають в одну сторону і розказують: слухай, нам краще не зробити нічого, ніж зробити.

У цій ситуації з «ВіЕйБі Банком» ніяк не можу зрозуміти одного. Навіщо ви його придбали у 2011 році? Адже він з самого часу був проблемним.

Ми хотіли зробити гарний банк. Тоді як раз купили компанію «Райз», яка мала біля 20 тисяч контрагентів, продавала мінеральні добрива, засоби захисту рослин, насіння, паливо і запчастини. Це фактично був маленький банк. Він мав свої кредитні комітети. На ринку було два банки, які нібито продавались, і серед них - «ВіЕйБі Банк», саме його порадили обрати консультанти. Ми його придбали з проблемою попереднього акціонера. Він був менш збалансований, ніж «Фінансова ініціатива», але мав можливість на життя.

Коли Олександр Шлапак був міністром фінансів (у 2014 році – УНІАН), я зустрівся із ним  і пояснив, що проводити такий банкопад – неправильно. У жодній державі світу такого не було. Я запропонував: давайте я вкладаю свої 200 мільйонів доларів, повністю виходжу з банку, кладу їх вам на депозит, іншу частину кредиту подовжую на десять років, ви плавно заходите в банк, забираєте якусь частину активів. Тоді «ВіЕйБі Банк» міг бути інтегрований в «Укргазбанк» по принципу санації. Це був приклад правильних банківських інтеграцій, які мають мінімальний вплив на ринок, дають комфорт державі, не вбивають економічні процеси всередині. Я хотів, щоб це був нормальний приклад для всіх учасників процесу.

Але що було зроблено? Вбито банк, який можна було зберегти. Якщо у людини гангрена, то коли хірург ріже палець -він рятує організм. Коли відрізає руку, то виникають питання. А коли відрізає і руки, і ноги, у чому зміст існування такого тіла?

Ви вже кілька років оскаржуєте рішення НБУ про ліквідацію банку «Фінансова ініціатива» в судах. Ви маєте намір його зберегти?

Зберегти його вже неможливо. Але банк був доведений до банкрутства НБУ навмисне. Тому ми вважаємо, що боремось  за банк заради  справедливості. Ми пройшли три кола судів і виграли, пішли у Верховний суд, після чого НБУ здійняв крик, і справу знову повернули на першу інстанцію. Ми знову виграли першу інстанцію, потім другу. Подивимось, як воно буде далі. Суть нашої боротьби полягає в тому, щоб не здаватись.

На початку, коли ми починали боротись, ще думали, що щось можна зберегти. Але тепер зрозуміло, що ніякого банку вже не буде. Всі фінансові активи знищені.

Тоді в чому полягає ваша економічна мотивація у цій війні?

Це скоріше ідеологічна мотивація, вона не менш вагома. Зрозуміло, що ми домовляємось, ми бізнесмени. Я від боротьби не отримую задоволення, але і не хочу, щоб мене постійно поливали брудом.

От та ж сама стаття на «Економічній правді» - вона ж впливає на економічні процеси, на комунікацію з фінансовими установами, постачальниками.

Чи хочете ви колись у майбутньому знову повернутись у банківський бізнес?

Ні, для мене ця історія закрита. В даному випадку банк – це не те, що ми хотіли. Він створювався, щоб була додаткове живлення для структури, і все комплексно розвивалось.

Кілька років тому ви майже втратили агрохолдинг «Авангард» через ситуацію на сході країни. Чи можете ви поділитися планами відновлення компанії?

У 2015 році «Авангарду» практично не було. Ми втратили активи в Криму, Донецькій та Луганській областях. Але найголовніше – ми втратили свій основний ринок. Компанія впала в об’ємах приблизно на 50-60%. Пацієнт був майже мертвий, але тепер він потрошку оживає.

Ми прийняли рішення переорієнтуватись на зовнішні ринки. Експортуємо свою продукцію до Іраку, ОАЕ, Катару, Саудівської Аравії, Бахрейну, Кувейту, Гонг-Конгу, зараз плануємо виходити на ринок Сінгапуру і на ринки близько двадцяти країн Африки.

Якщо нам вдасться розвинути і збалансувати поточну стратегію, очікую, що через два-три роки «Авангард» повернеться на свій попередній рівень.

Тобто ви очікуєте через два-три роки вийти в прибуток?

Я ставлю таку задачу перед собою та менеджментом. Попередню мету, яку ми перед собою ставили з 2015 по 2019 роки, ми виконали на 80%. Я вважаю, що це хороший результат.

Як проходить реструктуризація боргу «Авангарду»?

Ми домовились з «Ощадбанком». Це був гарний приклад для ринку як домовлятись з державними установами. Було важко, існувала величезна протидія, але ми впорались.

Що стосується зовнішніх кредиторів, хтось став до нас більш радикально налаштованим. І я їх розумію, мені б теж набридло. З 2014 року ми майже 500 мільйонів доларів виплатили нашим кредиторам. Але це їх не задовольняє. Думаю, якщо до кінця року ми не вирішимо питання, ситуація може погіршитись. Немає нічого безмежного, навіть коли мова йде про мої можливості комунікації і їх можливість сприймати.

Яку суму боргу ви ще маєте виплатити?

З урахуванням відсотків, які продовжують нараховуватись, зараз ця сума складає близько 2,2-2,3 мільярдів доларів.

З українськими кредиторами ми майже домовились. Там залишилось зобов’язань до 15 мільйонів доларів.

Як наразі відбувається розвиток групи «Укрлендфармінг»? Як тиск з боку правоохоронців, НАБУ та ситуація, що склалась довкола ваших активів, впливає на роботу компанії?

Наразі йде посівна кампанія. З кожним роком ми відчуваємо більші труднощі з обіговими коштами. Ми перебуваємо в нерівних умовах відносно до інших гравців, тому що репутаційні ризики у нас набато вищі. Більшість хоче працювати з нами або за передоплатою, або за жорсткою системою оплати. Але на даний момент ми до посівної готові на 90%.

Знову ж таки, ситуація з публікацією матеріалів по типу того, що вийшов на «Економічній правді», нам не допомагає. Те, що «Укрлендфармінг» має якнайскоріше вирішити це питання і не може далі жити в такому форматі – однозначно. Але якщо я зараз не посію, то компанія розсиплеться через півроку, тому що не оброблена земля - це просто пусті активи. Чи використовуємо ми їх повністю? Ні. Елеватори не використовуємо, тому що маємо швидко продавати. Відмовились від усіх додаткових маржинальних бізнесів, які потребували додаткових коштів. Наприклад, дистрибуція - вона потребувала додаткового фінансування у 200-300 мільйонів доларів, тому ми її закрили. У нас був цукровий бізнес, який потребував більшого фінансування – ми законсервували завод. Нас звузили.

Можете поділитись своїми планами з відновлення компанії?

Я вважаю, що ця компанія має майбутнє, коли в неї зайде інвестор. Її треба зберегти, в неї вкладено дуже багато часу, сил, ресурсів. Хоча, скажу чесно, ще рік тому я був більшим оптимістом, ніж зараз.

В таку велику компанію може зайти тільки п’ять-шість осіб. Вони всі в США, Китаї, на Близькому Сході. Вони нас знають, частково навіть виступають тримачами нашого боргу. Ми з ними співпрацюємо близько десяти років, я з усіма особисто знайомий. Але їх позиція зрозуміла – вони не зайдуть у компанію, у якої є проблеми. Кажуть прямо: «наведеш лад з усім цим, і тоді сідаємо за стіл переговорів».

Говорячи в цілому про аграрний сектор. На вашу думку, які основні проблеми на сьогодні відчуває аграрний бізнес? Які основні кроки необхідно зробити для його розвитку?

Те, що держава не заважає, – це вже великий плюс. Коли міністерство каже, що якісь позитивні зсуви в агросекторі відбулись завдяки ним, це неправда. Економічні чинники – найважливіші. Я вважаю, що закриття російського ринку мало на першому етапі негативний вплив на аграрний сектор, але завдяки цьому ми пішли на інші ринки. Це, перш за все, ринки Близького Сходу і Північної Африки, Азії, Китаю. Також ми зі скрипом виходимо на європейський ринок.

Я думаю, найближчі десять років вітчизняний аграрний сектор розвиватиметься такими ж темпами, як і зараз. Є кілька речей, які цьому сприятимуть. Це, по-перше, ріст виробництва, і, по-друге, зростання частки переробки у структурі виробництва. Також необхідно проводити збалансовану цілеспрямовану політику стимулювання експорту.

Одна з найбільш актуальних і дискусійних тем в АПК – перспективи відкриття ринку землі в Україні. Яку модель відкриття ринку ви вважаєте найбільш прийнятною?

На моє переконання, ринок землі має бути повністю відкритим. Чим скоріше відкрити ринок, чим простішою буде модель, тим краще. Земля нікуди звідси не втече.

Яке право мають окремі знавці вводити людей в оману і стверджувати, що у них щось вкрадуть? Ви подбайте, щоб не вкрали! Забезпечте, щоб пайовик дорого продав землю. Створіть банк землі, встановіть мінімальну вартість. Зробіть окремий орган, Комісію з питань врегулювання земельних відносин по типу НКРЕ (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енегетики та комунальних послуг, - ред.), назвіть його регулятором у земельній сфері. Але почекайте, щоб спершу в українську економіку завели 100 мільярдів доларів, побудували елеватори, корівники. Дайте людям можливість отримати гроші. 

Що робити маленьким фермерам, які не мають змоги придбати землю?

Держава має надати їм кредит. Єдина проблема, яка гальмує запуск ринку - , що земля стала інструментом політики для маніпуляції людською свідомістю. Все.

Я не є зацікавленою стороною, мені не вигідне відкриття ринку, адже не маю грошей, щоб у нього зайти. Ми не зможемо купити 500 тисяч гектарів землі. А купувати 10 тисяч гектарів я просто не бачу сенсу. Тому мене цікавить ринок оренди землі, він більш збалансований і насправді не менш цікавий. Але я розумію, який поштовх ринок землі надасть національній економіці.

На вашу думку, коли ринок землі нарешті може бути запущений?

Наступний рік, або два. Все залежить від того, як буде проведена земельна реформа. Якщо землю продаватимуть маленькими клаптиками, значного ефекту така модель не матиме. Але будь-який початок – це вже добре.

Надія Бурбела