В очікуванні зради: Коли українська влада таки почне прямі закупки газу у "Газпрому"

Вчорашня новина про те, що заарештовані раніше за позовами "Нафтогазу України" активи російського "Газпрому" в Англії, Уельсі, Нідерландах і Люксембурзі, були розморожені, чомусь викликала хвилю зради в українських соцмережах.

Хоча нічого несподіваного, в принципі, не трапилося. Оскільки грудневі домовленості – на добре чи на зле – цілком відкрито передбачали відкликання вимог "Нафтогазу" стосовно арештів майна російського газового гіганта.  І, відповідно до цих угод, 11 січня "Нафтогаз" і "Газпром" підписали акти про відкликання вимог стосовно арештів акцій. Що учора і було зроблено.

Втім, той факт, що ніякої зради, не передбаченої відкритими частинами грудневих домовленостей, учора не трапилося, на жаль, не дає приводів казати, що майбутнє українського газового ринку виглядає надто оптимістично. Не зважаючи навіть на помітне зниження цін на блакитне паливо. І причин у цього факту є декілька.

Першою серед них, напевно, можна назвати провал програми "20/20", яка передбачала доведення до 2020 року видобутку українського газу до позначки у 20 мільярдів кубів на рік. В реальності минулорічний видобуток навіть впав і склав 15 мільярдів кубів. А на поточний рік заплановано його подальше зниження. В "Нафтогазі" стверджують, що причина – у виснаженні родовищ і невидачі ліцензій на нові. В профільному міністерстві схильні додавати до цього списку неефективну роботу відповідних дивізіонів "Нафтогазу". Втім, якими б не були реальні причини, надія на зростання частки "свого газу", схоже, зникає.

А іншою ключовою проблемою як для "Нафтобазу", який і після анбандлінгу залишився "граючим тренером" української ГТС, так і для профільного міністерства і відомств є необхідність знайти потужного і авторитетного європейського посередника. Який би був потужним настільки, що зумів би "вмовити" "Газпром" продавати російський газ на українсько-російському кордоні. Цей гіпотетичний посередник міг би продавати газ як Україні – помітно дешевше, ніж компанії, які реально купують газпромівський газ у Європі, а потім реверсом поставляють його нам, так і решті Європи – використовуючи потужності української ГТС. В ідеалі було б дуже бажано, якби подібних посередників було декілька. Якщо вірити виконавчому директору "Нафтогазу"  Юрію Вітренку, пошук подібних посередників йде дуже активно. Але поки що, на жаль, цілком безуспішно.

Що, загалом, і не дивно, оскільки український газовий ринок – це не найпростіше місце для "прийшлих" компаній. Та й у "Газпромі" не поспішають, напевно, продавати газ компанії, яка не тільки продаватиме газ Україні за нижчою ціною, але й конкуруватиме вже із самим "Газпромом" та його "потоками" у Європі, використовуючи українську ГТС.

Але у випадку, якщо подібного посередника не буде знайдено в найближчі кілька місяців, варіантів розвитку подій буде всього два.

Або хтось із українських олігархів, близьких до "газової тематики", створить якусь офшорку-другу, що будуть представлені публіці як "авторитетні посередники", а насправді виявляться більш чи менш вдалими клонами фірташівської "РосУкрЕнерго". Подібна компанія спокійно перекачуватиме газ через кілька кілометрів прикордонної смуги, жируватиме на українському бюджеті і буде цілком залежна від кремлівських господарів, які одним помахом руки визначатимуть, кому давати газ за низькою ціною, а кому – ні. Природно, що подібна компанія стане колосальним фінансовим форпостом Росії всередині України.

Або, у іншому випадку, чинна українська влада, розуміючи, що втрачає голоси свого електорату, таки відважиться і почне прямі закупки газу у "Газпрому". З усім, що з цього випливає.

Будь-який із цих двох варіантів розвитку подій якраз і буде справжньою "зрадою".